Новий рік 1999

– Рома, а коротка і захоплива історія буде?
– Трешу і угару не буде – спокійненько так і неквапно 🙂
Буде п”янка, один восходік, трохи колючого дроту, кракозябра (може, пепелац – не розбираюся) і чучело прикордонника, прикручене до вишки.

 Зареєструвавшись на прикордонному КПП “Шибени”, 30 грудня вирушили в напрямку румунського кордону. Нещодавно була повінь, дорога до села Буркут засипана битим льодом. В Буркуті була одна населена хата (електрики нема), тепер все, останні роки- дорога туди знесена водою, люди вже не живуть там…
Селище, де про яке писали Коцюбинський, Хоткевич, Леся Українка – вмерло…
Дуже шкодую, що тоді я мало фотографував його, все закатіки та восходіки.

То є цікава штука… він (водоспад)  штучного походження – то гребля. Зверху – озеро (вже заросло). Шлюз (він на попередній фоті) в час високої води відкривався, водяна хвиля піднімала плоти з дерев і несла їх Черемошем до лісопилок, позаяк за старої доброї Австріі не було ні КРАЗів, ні навіть КАМАЗів, і вузькоколійка була не всюди.
Плоти називалися – дараби. Якщо хтось прокатився з гірки на вєліку чи на лижах, чи стрибнув з парашутом і вважає себе екстремалом – то хай іде покурить.
Уявіть собі таке рукотворне цунами місцевого масштабу, яке піднімає систему плотів (чи один великий)… і на ньому- керманич, чи двоє-троє. Отакий каякінг…
Ніякик касок, спасжилетів, завдання просте- довгими тичками відштовхуватися від берегових скель (під тобою тонни мокрих колод, а не пластиковий каяк), бо десь закрутить в вир, рознесе в”язанку і перемеле тебе в кашу.
Робота була на добрі гроші, але… ну ви пойняли.
Таких гребль дуже в Закарпатті багато, рештки майже на кожній річці. Часом – досить циклопічні споруди, на 2-3 поверхи (ніяких бетонів, щире дерево)

Ще вибачаюся, тички тичками, а головне – вмонтовані весла -рулі, які того зібраного ешелона дровеняк тримали на курсі. Ну, або не тримали, то вже як вийде.


Ну, допхалися, натягалися дров, натопили снігу… ні, тут джерело є. Більше того – тече в трубу, труба з краном. Як на морозі не лопається – науці то не відомо… нижче є ще колиба – з центральним опаленням, з басейном і сауною (!!!). Як Ви розумієте, такі будиночки на границі будують не пастушки в вільний час… мабуть, якесь воєнне начальствіє наїзжає. Ну, а зимою наїзжаємо ми.

В хаті цегляна понтова пічка, яку ми будемо палити три дні, на третій день з неї трохи іней відійде, і то спасибі. Так шо сидимо в пуховках, олів”є трохи хрумкає льодом, вотка не замерзла.

По пам”яті- Саша Лохматий зачебучив плов, в справжньому чавунному казанку (він же його і ніс, заради мистецтва). То вам не фотать, понімаєш).

Все це щастя під горою Чивчин, до границі з пару кілометрів.

– Кльовий у Вас пуховик як на 1999р ;-))

Дик сам пошив, і досі він в мене. Ася собі купила щось супер-франсе-гагачє, казали модні продавці – то на Ельбрус.

Походила тиждень в Осмолоді, я думав – то круто, особливої уваги не звертав… А потім вдягнув по приколу – батюшки, воно не тільки вагою як сорочка, та й гріє десь так само))

Дав Асі свою – О! Що три пальто)

Фоточке ми наштампувать могєм, а тут колекційна річ, хенд мейд… Правда, вже кілька цвяхів впіймала і ходить заплатаним героєм. Бо, як колиби заносить снігом, то двері роскопать повністю не можеш, то й лазиш пару днів в такий шкурник… А гуцул наб”є всюда цвяхів, шо комарів, то й не вгледишся, як пух полетить)

Свято минуло, як не було, і от числа другого нічний підйом і марш-марш в сторону Стога, до перевалу Керничний. Маршрут новий, цікаво… Траверс найвищої вершини району – Чивчин, 1766м., далі по кордону до перевалу.
Там скинемо висоту до Шибеного, круг замкнеться.
Поки що мороз тріщить, вітерець живенько так підкидає сніжок… день очикується погожий… Світає… і небо залила фантастична заграва. Шкода, не можна зупинитися і знімати, знімати… та й мильничка, одна на групу- не самий кращий варіант ваять шедеври (ну, це я зараз розумію))

Cонце зійшло, стало тепліше… вітер не вщухає. Вийшли на Державний кордон України, знаменна мить) Колючий дріт – в цьому районі вздовж всього кордону, чого немає на Мармарошах. Там високо, і, мабуть, зледеніння його рве.
Видно, як мильничка примітивненько міряє експозицію – тільки в кадрі Сонце по центру, як всьо, темна ніч і негри тирять вугіль)

Ну і тут видно, хто де знімав – одна фотка ракурсна від землі, а друга, де віддав фотік – пафосно неба на пів-кадру)


Отака кракозябра на висоті півтора кеме. Думаю, сєй пєпєлац низенько літав і рівняв контрольно-слідову полосу, поки то було воякам потрібно… Часи пройшли, умовні вороги стали умовним друзями і взагалі влом щось робить, то й ржавіє під снігами дощами… чи вже десь переплавилося.)
Сфоткано на перевалі Керничний, хто був тут недавно – стоїть тут ця штука?

Остання парочка, з доблесним чучелом погранічного воєна, на устрашеніє нелегальних туристів. А в нас дозвіл, так що воно на нас і не дивиться.

Секретна інструкція, якшо раптом шось.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Піші та велопрогулянки, походи та веломаршрути Карпатами – Косів, Косівський та Верховинський райони – для вас та ваших друзів чи гостей з інших міст!

RSS Нове на туристичному форумі

Туристичний відеоканал