Рахів, Рахів — місто мрій і надій

Рахів, Рахів — місто мрій і надій

Рахів — місто, центр Рахівського району Закарпатської області, на Гуцульщині. Розташоване в гірській улоговині, на висоті 430 м над рівнем моря, — найвисокогірніше місто і районний центр в Україні. Найбільший перепад висот у Рахові між найнижчою (400 м) і найбільш високою (1200 м) вулицями.

Завдяки географічному розташуванню, унікальній природі і самобутній гуцульській культурі Рахів відомий, як один із найпопулярніших туристично-рекреаційних центрів Західної України. Датою заснування Рахова вважається 1447 рік, хоча письмова згадка про це поселення відома ще з 910 року. Одними з перших поселенців Рахова, напевне, були гуцули з Галичини — Мельничуки, Ворохти й інші. Селяни займалися вівчарством, рибальством, полюванням, бджолярством. Жили в курних хатах-колибах, згодом будували гуцульські хати-гражди.

Рахівчани брали активну участь в загонах народних месників І.Пинті, Ф.Бойка, І.Пискливого, О.Довбуша, В.Баюрака, що грозою проносилися Карпатами. У 1918 році рахівчани рішуче піднялися на боротьбу за визволення та возз’єднання краю з українським народом. В с. Ясіня було утворено Гуцульську республіку на чолі з Степаном Клочураком, її війська, з боєм, визволили Рахів від угорської адміністрації та військ. Їм допомогло те, що у місті спалахнуло повстання українців, організоване П. Попенком.

Величезним поштовхом до соціально-економічного розвитку цього краю стало будівництво залізниці до Рахова та Ясіня, яка була здана в експлуатацію 15 серпня 1895 року. Будували залізницю 16 тисяч італійців та спеціалістів з інших країн Європи. В наші дні, до речі, закінчується будівництво нового тунелю на Закарпаття, яке тривало більше 15 років — роботи виконує Укрзалізниця. Є надія, що тунель запустять на весні 2018 року і їздити в Рахів стане набагато легше і швидше.

Сьогодні Рахів — невелике місто з населенням близько 16 тисяч осіб та достатньо розвиненою туристичною інфраструктурою. Загалом, Рахів придатний як для зимового активного відпочинку, так і для літнього. Карпатським біосферним заповідником розроблено кілька цікавих екотуристичних маршрутів, є 14 джерел мінеральних вод.

Я багато разів бував на Закарпатті в горах і містах, також маю кілька друзів з Ужгорода. Але багато разів бував в Рахові лише проїздом. Отож давно хотів побувати в цьому мальовничому містечку і здійснив мрію в серпні 2017 року. Відвідавши озеро Синевір, ми вирішили їхати в гості до студентки Ольги Ворохти, яка народилась в Рахові, а навчається в КІПДМ ЛНАМ.

Одразу хочеться висловити подяку її родині і батькам за теплий прийом, дах над головою та смачну їжу.

За час перебування в Рахові, ми здійснили екскурсію компактним та красивим центром містечка, на щастя погода була сонячна і всі принади міста були нам доступні. Також піднялись на славнозвісну Лису Гору, (це як наш Острий в Косові, але трохи вища), звідки відкриваються чудові краєвиди на Рахів та сусідні гори. Можна сказати, що Рахів із таким величезним перепадом висот чимось нагадує Грузію.

Окрім Лисої гори, ми майже за весь день пройшли горами навколо Рахова, скуштувавши смачної мінеральної води — кваси, а також місцеву самогонку «Яфенівку» та гуцульської солонини в родичів Олі. Згодом купались в річці Тисі, яка протікає через місто і відвідали музей екології гір та історії природокористування в Карпатах — єдиний природничий музей Українських Карпат, який створено на базі Карпатського біосферного заповідника. Там ми дізнались про історію Гуцульщини та Рахівщини — це аналог краєзнавчого музею для гір.

Але перлиною чи то пак родзинкою нашої мандрівки та яскравого відпочинку в Рахові стали — місцевий паб крафтового пива «Ципа» та кафе Веранда, де ми смакували холодну каву.
Гуцульська крафтова броварня «Ципа» заснована 2015 року у селі Кваси Рахівського району — надзвичайно мальовничій місцині Гуцульщині. Пиво відрізняється неповторним карпатським колоритом, адже варять його на воді з місцевого високогірного джерела, не піддаючи її спеціальній обробці. Тож можна сміливо вважати, що «Ципа» несе в собі енергію карпатської природи. Окрім того, тутешній крафт регулярно збагачується оригінальними гуцульськими акцентами, як, наприклад, яфени, карпатські трави чи смерекові гілочки. Детальніше асортимент можна переглянути тут.

Поклавши руку на серце можна сказати, що це найсмачніше пиво з усіх, яке ми пили в Україні, особливо смачні напівтемні та темні сорти, які вирізняються особливим гірким присмаком та глибоким післясмаком і ароматом. Згодом, ми також смакували це пиво і у Львові — загалом по Україні вже відкрито кілька фірмових пабів цього бренду і він впевнено розширяється і завойовує ринок пива в Україні. Наприклад, нещодавно Ципа була визнана на фестивалі пива в Ужгороді — кращою пивоварнею Закарпаття і це, звісно, заслужене звання! Побільше б таких якісних продуктів в Україні.

Фестиваль «Гуцульська Бриндзя» (3 вересня 2017)

Нам так сподобалось на Закарпатті, що ми вирішили через місяць знову туди приїхати нашою дружньою командою — цього разу на фест!!! Щороку у вересні в Рахові проходить відомий Фестиваль бринзи — свято повернення вівчарів з полонин (високогірних альпійських пасовищ) додому. Щороку, в квітні пастухи виходять з худобою високо в гори на широкі полонини, де залишаються аж до початку вересня. На полонинах доглядають худобу, доять молоко та виготовляють сир, бринзу, вурду. Попрацювавши ціле літо в горах вівчарі повертаються додому і влаштовують гучне свято.

Фестиваль показує традиції Гуцульщини, більшість з яких не змінюється сторіччями. Побачити як роблять сир, оцінити різноманіття багатьох національностей Закарпаття, покататися на конях, приміряти гуцульське вбрання, опришківський топірець, та піштолі, скуштувати десятки різних видів молочної продукції, поласувати стравами української, угорської, румунської, чеської та інших кухонь, потанцювати під запальні музики, по трембітати та файно відпочити — все це можна і варто зробити на щорічному фестивалі «Гуцульська Бриндзя» у Рахові.

Цього разу добивались ми до Рахова з Косова «стандартним» маршрутом — автобус до Коломиї, згодом потяг «Раховоз». Виїзд в 8-15, прибуття в 12-30 і ми двіжуєм). Загалом ми там пробули три дні і дві ночі, ночуючи в наметах біля території проведення фестивалю. І хоча з погодою не пощастило, — дві ночі йшов дощ, але враження залишились лише позитивні).

В Рахові ми відчули наскільки багата гуцульська культура і загалом Закарпаття. Музика, вино, бринзя, і дівчата в унікальних вбраннях своїх населених пунктів — кращого і не побажаєш!

Важко передати словами все, що ми там побачили і скуштували — смачне домашнє вино заїдали фірмовою бринзою, смачну піццу на дровах запивали фірмовим пивом «Ципа», а на самому фестивалі безкоштовно пригощали смаколиками на території, де облаштували дерев’яні хатки для кожного села Рахівського району.

Після того, як всі учасники фестивалю вдосталь наїлись і напились, відбувся довгоочікуваний концерт на відкритій сцені, під назвою амфітеатр. Хедлайнером була сама Руслана Лижичко, яка вміло «прокачала» публіку і під її запальні танці свято завершилось грандіозним феєрверком. Свято тривало з самого ранку, десь до першої години ночі і то люди розійшлись хіба через дощ, який посилився.

Підсумовуючи можна сказати, що обидва рази мого відвідування Рахова залишили якнайкращі враження від цього туристично потужного міста і будемо сподіватись, що колись і Косів зможе досягти такої високої планки.

Відео

Більше фото
https://www.facebook.com/media/set/?set=a.829817027196062.1073741872.181912981986473&type=1&l=745f35b53a

Тарас ПАСИМОК. Фото автора та Джеймса Калишука