Зимова ніч в горах Адірондак (США)

Частина перша. Ніч в Адірондаках.

Хочу в гори — мій нормальний стан. Хочу нестримно — якісь перепетіі в житті. Тоді мені нічого стримати не може і я йду. Адірондак — то невисокі гори на сході США. 1600 — максимальна висота. Але гори стрімкі, скелясті, лісисті. Ніби і схожі на Карпати, але таки інші. Одна з суттєвих відмінностей — кількість звірини. З квітня по кінець листопада всіх, хто планує ночувати десь на кемпах, зобов‘язують носити харчі в ведмежих каністрах. На виході на маршрут ренджери перевіряють наявність.

Середина листопада, а по факту зима зимою, ми з каністрою… Ведмеді розумніші за мене, вони в таку погоду в теплі клубочком загорнуті чекають весни, але правила — є правила. Ну і чому б не трапитися відлизі через кілька днів? Чи просто в когось безсоння…. Нагадування про ведмедів, каністри і ведмеже безсоння на кожному стовпі по всіх маршрутах. Я не з лякливих, на тому не заморочена, але підкірка працює вправно: «Не хочеться бути виключенням з правила, що підтвердить правило про те, що ведмеді, як правило, людьми не харчуються».

Поставили намет, де зловив кінець короткого листопадового дня. Сніг як пух — в снігоступі стаєш і провалюєшся по коліно, без снігоступа — по верх ноги. Все клас! Тільки відтяжки від намета нема до чого прикріпити — до дерев не дотягуються, каміння глибоко під снігом, тренінгові палиці не спасають в тому піхляку. Благо, каркас тримає нормально. Вітер шаленіє десь аж у верхівках ялиць, до нас не добирається. Сніг мірно шуркотить, сипле, як через сито- дрібно, рівненько — намет не придавить. Годиться на ніч і так!

Повкладалися. Втомлені поснули майже одразу. Крізь сон, підкіркою, чую як вітер скидає з ялинових лап кучугури снігу — гілки з тріском випрямляються, готові прийняти нову порцію снігу — тренуються в гнучкості перед справжньою зимою. Нічний ліс в снігопад повний звуків… Десь далі ще щось гнеться і хрускотить. А тепер ближче. Ближче, ближче похрускує акуратно, чую як дихає, принюхується. Вже зовсім близько, по ту сторону стіночки нашого тканинного прихистку. Я причаїлася, прислуховуючись уважніше. Той, хто по ту сторону, теж завмер, чую як нюхає повітря. Ближче, ближче до мого обличчя (клята та ковбаса з часником, що ми її на вечерю доїли, щоб ведмедям вночі не пахла!), тепер до рота: «Що вони їли на вечерю?» І тицяється холодною мокрою носярою мені в обличчя! Я як шарахнуся від нього в наметі! А він від мене з того боку в ліс! Я аж проснулася!!!

На ранок розказую Олегу сон, сміємося — то не натягнута стіночка намета торкнулася холодним до мого обличчя, а наснився ведмідь)))) P.S. Олег тишком обійшов намет вранці, чи нема раптом слідів. Ні, не було, звичайно, наснилося. А якби були?!

Ніч в Адірондак, частина повчальна.

Аналізуючи факти, відверто бачу можливість того, що могли не проснутися ніколи.

Отже, дано:  — класний майже нульовий зимовий намет: натягується каркас, всередині підвішується внутрішня частина, спідничка присипається снігом/камінням для кращої вітроізоляціі.

І намет таки не прошибаємий: закрив двері і через хвилину теплинь; каркас тримає так, що ніби в цитаделі.

Це було з хорошого. Намет поставила на втрамбований сеігоступами майданчик. За браком місця, сил і часу втрамбувала клапоть рівно під намет. Прикріпити намет в тім снігу не було до чого — до дерев відтяжки не дотягуються, до каміння під снігом не докопатися, палки «тримали» тільки тамбур — аби було де роззутися і заварити кип‘яток. Майже метровий шар свіжісінького пухляку — ще та фігня, коли тре кріпити намет.

Віддишки на стелі відкрили. Але сніг продовжував трусити, не спиняючись, то зовсім скоро дві стінки намету склеїлися в одну: щільну, подвійну, водо повітря непроникну. Поснули і проснулися через годинки дві серед ночі із-за одишки. Відчуття капець — дихаєш, а надихатися ніяк. Бачила таке високо в горах у інших, бачила в лікарні у хворих з хворобами легень і відчувала в дитинстві після того, як пірнали на час хто довше під водою — винирюєш і капець, відсапатися не мож. І тут ця фігня. Відкрили двері на мороз- подихали хвилину-дві, стало легше, поснули. Через якийсь час знову прокинулися знову — двері, подихали, поснули… так з відкритими (ну, діркою пристойною) в дверях і доспали до ранку. Вранці прокинулися розбиті, погода і самопочуття не віщували нічого доброго — звалили вниз.

По факту ми отруїлися вуглекислим газом, своім власним диханням у наметі, як в поліетиленовому мішку. Така халепа в мене була вперше — суперпуперово щільна двошарова тканина намету, склеєна із-за того, що відтяжки не тягнула нікуди, із-за свіжого снігу на даху, із-за конденсату — поліетиленовий пакет на все тіло.

Про такі «підсніжники» чула, але не чула, щоб причиною смерті вказували отруєння вуглекислим газом (задихнувся від недостатності кисню). І не читала інструкцій до наметів. Там є про те, що ненатягнуті відтяжки смертельно небезпечні?

Lyudmila Yemelyanova. Фото автора

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Піші та велопрогулянки, походи та веломаршрути Карпатами – Косів, Косівський та Верховинський райони – для вас та ваших друзів чи гостей з інших міст!

RSS Нове на туристичному форумі

Туристичний відеоканал