Дівчата-мандрівниці

Поїзд зупинився всього на якусь хвилину і помчав собі далі. На цій станції вийшли двоє людей. Туристичні рюкзаки, лижні куртки, палиці видавали в них мандрівників…Це були дівчата, а значить мандрівниці…

Впевнено і досить швидко вони помчали кудись туди, де вже давно зійшло сонце. Пройшовши зо дві милі, їх зупинив чоловік. Це був рятувальник-працівник КПП. Він попросив зареєструватися, розпитав дівчат куди вони прямують і сказав: – та ні на Говерлу сьогодні вже пізно! А планували дівчата побачити захід сонця, стоячи на найвищій вершині рідних Карпат.

Вже вечоріло, коли мандрівниці минули полонину Гропу і вийшли на хребет. Перед очима була пустеля…Одинока, безмежна снігова пустеля… Вона ховає в собі безліч таємниць, вікову історію, героїзм і безвихідь. Але вона пуста, лише де-інде пробивалися верхів’я альпійки та обвітреного каміння.

Під самою вершиною – хатинка. Туди на своєму шляху повернули дівчата. «До заходу сонця ще є трохи часу» – подумали вони. В хатинці вже пили чай двоє мандрівників. Вони тільки-но побували на вершині і перепочивали перед тим як рушити далі. Дівчата зраділи каві, якою їх пригостили нові товариші і пішли далі, туди куди кликало їх серце і манила свідомість.

Не те щоб сонця не було…Над головою стояв тоненький шар суцільних хмар. Сонячний диск пульсуючими ривками то засліплював одиноку вершину то знову ховався.

Це було містично, загадково… Блакить, скована туманом, заворожувала погляд. Дівчата захопливо спостерігали як на якусь мить хмари повністю розвіялись і перед очима відкрилась абсолютна безмежність, невагомий простір. Ще мить і з’явилась веселка і тільки якийсь глухий постріл привів мандрівниць до тями і трохи налякав.

Вже досить темно було, коли дівчата дійшли до місця своєї ночівлі на перемичці. Там уже деякий час господарювали нові товариші, яких вони зустріли у хатинці під горою. Повечерявши, під потріскування пічки всі солодко заснули. Єдине, що зірок не було видно в сутінках ночі.

Була ще ніч, коли всі прокинулись. Була ще ніч, коли чотири ліхтарики блимали в напрямку гори Петрос. Навкруги все було сковане туманом. Чи побачать мандрівники багряний світанок, стоячи на неприступній вершині гори Петрос? Та це й не так було важливо. Вершина просто кликала, а мандрівники просто йшли…

На підйомі хлопці залишились трохи позаду, а потім і зовсім зникли з виду. Більше дівчата їх не бачили…

Це був світанок не схожий на інші. Капличка на вершині Петроса, а всередині двоє дівчат. Вони не побачили багряного сонця, не відчули теплих промінчиків, але вони були безмежно щасливими. Напевно за цим відчуттям вони туди йшли. Хоча, хто їх зна…

Автор статті Liubov Boiko, Фото: Ольга Склярчук

Також читайте:

Похід на Маттерхорн 8 березня Стайки–Микулєска–Шибене Теплий сезон — 2014: хроніки ніг і коліс. Част. 4