Черемошем на дарабі (ретро)

Призначена для нас дараба, прив’язана на довгій жердці до берега, весело підстрибує на воді, немов зривається до бігу, нетерпеливиться. Виглядає вона гарно: на грубих смерекових ковбках, з’єднаних дерев’яними „розкругами”, покладено малий поміст із дощок, ще й лавку з поруччям поставлено, щоб було де сісти.

Відпливаємо. З берега знайомі махають до нас хусточками, бажають щасливої путі. Через хвилину втрачаємо їх з очей. Тепер усю нашу увагу приковують до себе чудові картини, що, наче пишні мальовила, пересуваються перед нашими очима.

1. Моя перша прогулька в Чорногору (ретро)
2. Прогулька по Гуцульщині (ретро)
3. Враження з ночівлі в полонинській стаї-колибі

Смерекові ліси такі густі, що здається, мовби всі дерева стрижені під один рівень. Поміж ними прогалинами то сиві скелі, то яснозелені, залиті сонцем ґруні, левади. Де-не-де з-поміж скель по крутій стіні гори пробігає струмок води, білою піною вкритий водоспад. Густішими купками по долинах, а зрідка розкидані по горах дерев’яні хатки-загороди.

Черемош пливе закрутами, б’ється холодними, як лід, грудьми об каміння, тут і там ударяє з усієї сили в прибережну скелю. Та тверді кам’яні груди стримають хоч би який завзятий напад, і засоромлена хвиля відпливає з лютим шепотом. Вже за нами широко й далеко по долині розкинулось Жаб’є. Минули прегарну Криворівню, колись улюблене місце відпочинку багатьох письменників. Наближаємось до Ясенова. Гори, скелі щораз вищі, ліси темніші, щораз ближче підступають до нас, над воду.

А Черемош шумить, булькотить, люто піниться, здається, сердиться, що ці скелі, це каміння, ці гори завдають йому стільки труду поки проб’є собі через них дорогу. Дараба аж дрижить, а часом і затріщить від удару об підводну скелю та й летить далі з таким розгоном, що часом здається — от-от кине нами об висунуту наперед скелю, і ковбки розлетяться на дрібні цурупалки.

Та ні! Для чого ж наші вправні керманичі? Скоро тільки наближаємось до кашиці чи скелі, всюю силою своїх м’язистих рук спрямовують чоло дараби до протилежного берега, і тоді ми тільки боком доторкнемось небезпечного місця і, відбиті течією ріки, летимо далі.

Ось Ясенів, переділений Черемошем на дві половини. Село тільки мигнуло перед нами, і от диво: дорогу заступив ліс. Здається, висока зелена стіна стала перед нами впоперек ріки. Що буде? Та Черемош не такий, щоб дав затримати себе в бігу! Він дугою вигинається попід скелею — і гора поза нами. Тут ще щось подібне до водоспаду. «Великий Гук» — кажуть гуцули. Хапаємось за поруччя. Дараба в шаленому розгоні скаче вниз, і ми — посеред білого запіненого виру. Не встигли й крикнути, а вона вже перелетіла. Тільки й того, що промочило нам трохи одіж.

Черемош наче втомився цим скоком, стає смирний, тихий. Ось Устяріки, де Чорний і Білий Черемош зливаються в одно. їх ще й затримують греблею, через що вода розливається ще ширше, і тільки в одному місці гирло ріки звужується і білим кипучим водоспадом кидається вниз. Присідаємо, з усієї сили тримаємось поруччя, щоб не дати себе знести воді. Керманичі спрямовують дарабу в саму середину течії, добре вважаючи, щоб не зачепитись об боки кашиці. Летимо вниз стрімголов і майже зникаємо в тому холодному окропі. Поки збагнули, що діється, ми знов наверху. Керманичі хапаються за керми і на закруті ріки спрямовують дарабу на безпечну дорогу.

Обтріпуємо, як качки, з себе воду й озираємось, цікавлячись, як виглядає здалека тількищо перебута дорога, що завдала нам стільки страху. Але від водоспаду, від кашиці ні сліду, все сховалося за закрутом ріки. Черемош розлився знов широко. Пливемо спокійно. Вся справа в тому, щоб не дати дарабі застрягти десь на мілині, бо тоді зіпреться на неї друга, третя, і готовий «гайташ», як гуцул каже. Видобутися з нього важко, часом витрачається й кілька годин часу, поки по великих трудах пощастить пуститися в дальшу дорогу.

Незабаром допливаємо до славних Сокільських скель. Це найкраща частина дороги. Ось виступають ці скелі перед нами в лагідному сяйві сонця на заході, неначе оповиті легенькими синіми серпанками. Фантастичні кам’яні велетні, вправлені в рами темної зелені лісів під голубим склепінням неба… Двісті метрова заввишки скеля зверху дивовижно повигинана, стрімко схиляється понад саму дорогу й понад Черемош.

З одного боку водоспад Сокільського потоку, з другого — кам’яний обеліск на честь Шевченка. Тут же за скелями одно з найнебезпечніших для дарабників місць, Сокільські пороги. Слабко збудована дараба іноді розлітається тут, як розсипані сірники. Одначе, трохи страху — і вже скелясті пороги за нами.

Тільки ж нас чекає ще одна на цей раз уже остання спроба: треба проплисти повз так звану «Скажену скелю». На закруті з найбільшим розгоном несе нас бистра хвиля просто на висунуту вперед скелю, під якою вода творить шалений вир, вибиваючи чорну, здається, безодню глибінь. Коли б керманичі силою своїх рук не охоронили дараби від удару чолом об скелю, ніщо не врятувало б нас від розбиття й загибелі в небезпечному вирі. Та вправні, міцні, як залізо, руки гуцулів не дармують. І хоч бік дараби з великою силою вдарився об скелю, ні одно її в’язання не пустило. Небезпека за нами. Незабаром і кінець дороги, і ми стаємо мокрими ногами на суху землю.

На прогульковій дарабі, фото T. Dohnalika. 1935 рік Сплав лісу по річці Черемош фото дарабника Дмитра Могорука (с. Дземброня)

ОЛЕНА КИСІЛЕВСЬКА.

“Раптом чути шум і гуркіт на віддалі. Пороги-скальні виступи. Наші керманичі з великим напруженням м’язів і нервів взялись за весла — ледь обстругані довгі молоді дерева. Ногами, обутими в підкови з гаками встали моцно на дарабі. Ми наближаємося до запаморочливого пориву. Хлюп, і пліт на повній швидкості, занурюється у воду. Сніп веселкових крапель розбризкується перед нами. Хлюп знову, цілий вал води заливає дарабу, і тихо буркотячи, стікає вниз по стовбурах дерев.

Потім вода спокійна, майже нерухома, як озеро. І знову виринає на нас швидка хвиля. Ми промокли до нитки, але ми раді кожному новому порогові. Гострі відчуття небезпеки, вал води перед нами, звуки стовбурів дерев, забираючись один на одного, й шалені стрибки дараби, кидаючи нас — вона рухається, це імпульс, це насолода! Ми, як п’яні сміємось, голосно кричимо. І перед нами, як дві статуї, Іван і Василь, сильні з напруженими м’язами.

Знову пливемо на спокійних, ледь ігристих хвилях. Раптом,керманичі нашої дараби стривожились, вони починають перекрикуватись з людьми, що стоять на берегах. “Загата” говорять, нарешті, звертаючись до нас. Це означає, що вниз за течією дараби збились одна на одну, і що у нас є небезбека налетіти на той затор. І дійсно, через якийсь час, ми бачимо купу розбитих дараб.

“Бережись ” — кричать нам керманичі, і через деякий час наша дараба з тріском врізається в затор.. Ситуація невесела: з одного боку, румунський берег, де неможливо вийти; від берега польського відокремлює нас основний потік річки. Проте, через годину, завдяки наполегливій роботі Івана і Василя, котрі в одежі по плечі в крижаній воді, ми змогли плисти далі. Вода значно знизилася. Незабаром наштовхнулись на валун під водою, і, нарешті, зіткнулися з іншою загатою, що докорінно поклало край нашої подальшої подорожі.

Це був вечір, і зовсім темно. Захоплені, як в лихоманці, промокші і змерзлі. Ми стояли на невеликому острові посеред річки, чекаючи поки гуцули спішно спорудили пліт, щоби нас доправити до берега. Такі незвичайні переживання відчуває той, хто подорожує по гірських річках Гуцульщини. ”

Irena Krzywicka Tygodnik Illustrowany 16.08.1924

Знайшов Павлюк Богдан

P. S. Повені в Карпатах трапляються раз на 40 років. 1927, 1969, 2008 (певно, 2048 + — рік). Мені розповідав старий дарабник, що він сплавляв ліс по Чорному Черемоші 1968 включно, потім переїхав на Черемош Білий (1969), а на Путилу їхати вже не схотів.

Чого перестали сплавляти ліс?

1. По факту, вирубали майже всю комерційну деревину понад Черемош, залишилися одні кривулі, з яких і талбу не дуже скрутити виходило. Монтування дараб забирало дуже багато часу, спочатку робили два сплави в тиждень (вівторок і субота), під кінець не встигали вже й на один.
2. Верховинський ліс сплавляли до Вижниці, звідти везли на шахти Донбасу. Під час сплаву він набирав вологи, частково збивався об дно, втрачав якість. Вигідніше булу переробити на місці.
3. Дараби били рибу, яка намагалася сховатися під камінь, по якій гупала дараба.

Чи совпадєніє, що ліс згрубша вирубали понад Чорний Черемош до 1968, а повінь сталася в 1969? Не думаю.