Вйо в Горгани: гора Ґрофа

Вйо в Горгани: гора Ґрофа

За 10 років мандрів Карпатами і Горганами зокрема, я впевнено можу сказати, що це найкращий і найбільш мальовничий маршрут в українських горах.

Хочеться повертатися туди знову і знову! В районі села Осмолода є близько 20 маркованих маршрутів на Горгани, з них одноденні є два – на Грофу та на Горган Горганський. Так як цей регіон досить віддалений від населених пунктів і вкритий щільним лісом, то тут, як і на Косівщині, досить довго активно і масово діяла УПА (хороший інтернет-ресурс на цю тему).

Безпосередньо на маршруті на гору Грофа, встановлений хрест на честь легендарного бандерівця “Грома”, де і відбувся його останній бій. Цікаво, що мене на маршрут підвозив автостопом один із авторів сайту з Перегінська і він дуже цікавився моїми дослідженнями відновлених криївок на Косівщині і обіцяв приїхати в гості! Також вони знали відомого мандрівника Романа Рудника з Косова та наш туристичний проект «МапаКосів». Світ тісний і дуже цікавий!

 

Ґрофа (1 748 м) — село Осмолода,  долина річки Молода — долина річки Котелець — полонина Плісце — гора Грофа. Тривалість: 8 год. Довжина маршруту: 12 км, перепад висот — 1033 м. Маркер: зелений. Маршрут починається в Осмолоді і проходить долиною річки Молода та вздовж Котельця; серпантиноподібною дорогою веде на полонину Плісце, де можна поповнити запас води. Далі — лісовою, потім кам’янистою стежкою до вершини Ґрофи (1748 м). І хоча Осмолода настільки віддалене село, що там немає мобільного Інтернету, але на вершині Грофи ловить 4джі – ще один стимул піднятись на вершину!)

Спускатись назад в село Осмолода можна з Грофи новим червоним маркером в сторону гори Кінь Грофецький, але цей спуск є досить стрімким та небезпечним для новачків. До Осмолоди з Косова реально доїхати з пересадками у Калуші. автобуси у тому напрямку відправляються з Калуша о 08.35; 11.55; 15.20. Але сполучення з селом не дуже хороше і регулярне, тому часто і туристам і місцевим жителям доводиться добиратись в гори автостопом.

Туристичний притулок на полонині Плісце є одним із найвідоміших і найпопулярніших в Карпатах. Тому дуже часто він зайнятий туристами. Ночувати можна на галявині трохи вище притулку — там достатньо місця для кількох наметів. Або можна як я йти одноденку з поверненням в Осмолоду – 20 км, вихід в 10-00, повернення в намет в 19-00. На маршруті з полонини Плісце можна оглянути гори Ґрофа, Кінь (1557 м), Пареньки (1737 м), а також Великий (1647 м) і Малий (1624 м) Канусяки. З вершини Ґрофа відкривається вид на хребти Арщиця та Сивуля, зокрема подвійна Сивуля (1836 м, 1816 м), в далині видніються вершини Синячка (1400 м), Попадя (1742 м), Стримба (1723 м), Негровець (1712 м) і Довбушанський хребет.

Також маршрут проходить через ландшафтний заказник “Ґрофа”. Хоча одно- чи дводенну достатньо легку прогулянку до Ґрофи можна урізноманітнити, і піти далі — Ґрофецько-Попадійським кільцем. До цього маршруту входять вершини г. Грофа (1748 м) — г. Паренки (1735 м) — г. Мала Попадя (1598 м) — г. Попадя (1740 м) — г. Коретвина (1671 м) — г. Петрос (травесом). Вихід та фініш маршруту у селі Осмолода. Цим маршрутом пройдете за три-чотири дні.

Легенда про гору

Був собі граф (на місцевий манер він звався “ґроф”). Була собі попадя. Ґроф закохався у дружину священика і викрав її. З її бажання чи проти її волі — невідомо. Далеко втекти з бранкою ґрофу не вдалось: спочатку він втратив коня — вершина, біля якої це сталось нині зветься Кінь Ґрофецький, далі хребтом смерть забрала і його — тут тепер гора Ґрофа. І хай брат графа вирішив будь-що втримати полонянку, вона не витримала сорому (а може з горя?) і наклала на себе руки — від того і гора Попадею зветься.

Коли найкраще ходити на Ґрофу? Це може бути літо або початок-середина осені. Врахуйте, що весною, часом навіть до травня, у горах може лежати сніг, тому “сухим” похід у цей період року точно не можна назвати. А карпатський червень нерідко буває дощовим. Тож, уважно дивіться на прогнози погоди, враховуючи розклад опадів не тільки на дні вашого перебування у горах, але і прогноз на тиждень до цих дат. Води на початку маршруту вдосталь, тим паче ви йтимете уздовж річок та потічків. На хребті джерел немає, тож перед підйомом попіклуйтеся про запаси живильної рідини. Постійні джерела є біля самого притулку «Плісце» — їх виглядайте за спеціальним маркуванням на деревах (синя крапка на білому фоні).

Грофа і УПА

В урочищі «Котелець» вівчарі з Перегінська пасли вівці. До них прийшли повстанці «Яструб» і «Сова» і сказали, щоб вони заготовили їду. Старший вівчар Данило Сліпий сказав повстанцям, щоб прийшли за кілька днів. Енкаведистам дав знати один повстанець, який був командиром боївки на псевдо «Тарас», що 14 липня до вівчарів прийдуть повстанці по їду. Перед тим днем енкаведисти із Сенькіним вночі прийшли до колиби пастухів під горою Великий Канюсяк і говорили між собою, що вони засікли радіохвилі в районі гори Попаді. Енкаведисти зробили засідку між Великим Канюсяком і Грофою на рейштоці.

14 липня 1950 р. чотири повстанці сходили з полонини Плісце. Дудка Семен «Яструб» і Микола «Сова» перейшли місток на рейштоці і потрапили у засідку. Вони стріляли у ворогів з кулемета і автомата. Обидва загинули, а два інші повстанці, що прийшли пізніше, залишилися живі.  Вбитих повстанців енкаведисти стягли до складу, у лісорубів забрали коней, зачепили вбитих повстанців і так тягнули по землі пару кілометрів до вузькоколійки. Погрузили на возок і повезли в Осмолоду, а потім – на поїзд у вагон у Перегінськ. Родина  впізнала Семена по вишитій сорочці.

Два тижні перед тим Дудка Семен і його товариш Микола з Долинського району були в Перегінську. Мати і сестра просили Семена здатися, але він сказав, що має гранату і здаватися не буде. Повстанець Микола полюбив сестру Дудки Семена Зосю. Вони мали одружуватися. Коли вбитих повстанців привезли у Перегінськ, то старший лейтенант Сенькін закликав молодшу сестру Семена Павліну і каже до неї: «То твій брат вбитий лежить». Павліна сказала, що то не її брат – http://www.upa-pereginsk.if.ua/

Тарас  ПАСИМОК. Фото автора. Більше фото з Грофи тут.

Бункер Грома під Грофою

66 років тому, 17 травня 1954 року у бункері в Карпатах на горі Березовачка загинув “Грім” – останній керівник Карпатського крайового проводу ОУН, останній з тих, хто керували визвольною боротьбою в усьому Карпатському регіоні.

Його справжнє ім’я було Микола Твердохліб. Він народився в родині сільських вчителів, здобув освіту в Станіславській гімназії, був пластуном. Після випуску з гімназії відкрив крамницю господарськими товарами в тому-таки Станіславові, проте, окрім прямого призначення, у ній ще була розташована таємна явочна квартира для ОУН. Микола вже тоді був членом цієї організації.

Як оунівець, він добре розумів, що без війни України не буде. А для війни треба армії. А для армії – кадри. Тому набував військового досвіду, де тільки міг: у польській школі підхорунжих, у школі абверу в Мюнхені, в батальйоні “Ролянд”. Тож не дивно, що на початках формування УПА саме він, як боєць із великим військовим досвідом очолює один із рейдуючих відділів на Волині. Після лікування від поранення стає командиром сотні у старшинській школі “Олені”, а з липня 1944 р. – командиром Військової Округи “Говерля”, яка у часи найбільшого розквіту нараховувала біля 10 тисяч особового складу.

На цій посаді він був аж до 1949 р. – до фактичної демобілізації УПА і переходу від партизанської до підпільної боротьби. Округа “Говерля” в цей час була найбільш боєздатною в усій УПА. Вона провела десятки великих боїв і сотні дрібних сутичок з ворогом, її бійці знищили кілька тисяч енкаведистів та емгебістів, її підрозділи рейдували не лише по Україні, а й заходили у Польщу, Чехословаччину, Румунію. Остання сотня округи “Говерля” була демобілізована аж у серпні 1949 року. Після цього він керував найбільш законспірованою оунівською організацією – Службою Безпеки, а згодом став останнім провідником підпілля Карпатського краю.

Найбільш знане псевдо Твердохліба – “Грім” – викликало жах і лють у чекістького та партійного керівництва не лише області, а й т.зв. “радянської України”. Вони настільки прагнули його знищити, що кілька разів уже публікували донесення про це у своїх звітах – проте “Грім” знову й знову “воскресав” на їх превелике розчарування. Гебня не цуралася жодних методів, щоб змусити його прийти з повинною – так, вони підкидали “Грому” через посередників фотографії його сина, що знаходився в інтернаті. І писали при цьому про батьківську любов, рідну дитину, що росте в сиротинці при живих батьках та всіляку іншу гидоту – усе, щоб змусити його скласти зброю. Але, ані “Грім”, ані його дружина Ольга Герасимович, яка повсякчас супроводжувала його, на це не пішли.

У липні 1952 року “Грім” і “Петер”, останні живі члени Карпатського крайового проводу провели щорічну відправу для підпільних керівників з усього краю. Тоді підпільники почули від свого провідника наступне: “Ми не знаємо, коли і який буде кінець нашої збройної боротьби. Але ми знаємо і свято віримо, що Україна незборима, що Україна розірве кайдани і стане самостійною незалежною державою”. Більше жодного разу щорічна відправа у Карпатському краю не проводилася.

Хто винен у загибелі “Грома”, остаточно нез’ясовано й досі. За загальноприйнятою версією, його криївку на горі Березовачці виказав “Довбуш”, Лука Гринішак, який ту зиму провів разом із ним. Нібито, він потрапив у полон 12 травня, вичекав належні три дні, за які його товариші мали перейти в інше місце, а тоді в усьому признався, не знаючи, що товариші з якихось причин не перейшли. Проте, є й інші версії – але вони кидають тінь на тих, хто уже в роки незалежності займав високі посади у структурах колишніх членів УПА. Тому про це воліють не згадувати і, навіть, не шукати в тому напрямку.

Як би там не було, а “Грім” зі своєю дружиною здатися в полон не захотіли. Розуміючи, що всі підступи до криївки оточено і виходу нема, вони затягували час, доки могли, щоби знищити усі документи, а відтак відібрали собі життя пострілами з пістолетів. Ще одна жінка, що перебувала в криївці, Анна Попович, дружина того самого “Довбуша”, за взаємною згодою залишилася живою і, пройшовши табори, померла аж у 1999 році.

Цей допис публікується о 16:17. 66 років тому у цей час бункер “Грома” уже кілька годин, як перебував в оточенні. Рішення не здаватися вже прийняте – власно, воно прийняте вже давно, просто настав час його виконати. До останніх у житті пострілів полковника “Грома” залишається менше години…

Назар Розлуцький