Подих мандрів

У грудні 2020 року Анастасія та Ігор Клюфас повернулися з 435-денної мандрівки. Упродовж цих днів вони відвідали 6 країн, і Анастасія написала книгу “Подих мандрів”, що вже скоро піде у друк.

Анастасіє, розкажіть, як виникла ідея написати книгу і чи це перший ваш досвід у письменницькій діяльності

Ще перед вильотом я усвідомлювала цінність досвіду мандрів і прагнула, так би мовити, вловити мить. Спочатку це було щось на зразок щоденника мандрівниці. Згодом, перечитавши, я здивувалась, як власні записи надихають мене. Щось внутрішньо промовляло мені, що цією історією маю поділитися з іншими.
Окрім того, пишучи, я відчула неймовірну творчу свободу, якої давно прагнула, бо мені вже не потрібно було втілювати чужі ідеї та промовляти чужі слова (до мандрів я 7 років була в акторстві). Так написання книги переросло просте бажання надовше зафіксувати подорож. Порожні сторінки стали територією тиші, безмежним простором, у якому можуть творитися дива. Бо ці сторінки – дзеркало моїх почуттів та уяви, це проявлені фотокадри мого щоденного буття.
Книга – мій перший досвід у письменницькій діяльності. Проте фундаментом моєї впевненості у тому, що я можу створити цілісний твір, було написання казок-п’єс для дітей. Будучи режисеркою, я була ще й сценаристкою.

Чим цінною ваша книга може бути для читачів?

Пам’ятаю екстаз, який відчувала у подорожі, – я ніби літала і сяяла щастям. Переповнена відкриттями, мандрівним життям, хотіла розділити з іншими це щастя. Я б хотіла, аби кожна людина хоч раз у житті могла доторкнутися до такої свободи. Для цього і писала “Подих мандрів”.
Десь чула, що мозок людини сприймає уявне як реальне. Хіба ж це не прекрасно, адже мої читачі справді зможуть “пережити”, відчути нашу історію?

Розкажіть про ваші мандри

Подорожували ми 435 днів. За цей час відвідали 6 країн: Непал, Лаос, Камбоджу, Індонезію, М’янму і Туреччину. Ми втілили нашу давню мрію – вільно мандрувати і досліджувати світ.
Одним із ключових аспектів у цій подорожі була свобода. Звільнившись від кайданів роботи, прив’язки до міста проживання, ми досліджували, як то – вільно дрейфувати світом. Особисто я зіштовхувалась з багатьма внутрішніми обмеженнями. Часто це був страх, що зупиняв на півдорозі або на шляху до нового досвіду, а іноді – старі уявлення про світ. Але і з цим знайомилася і старалася взаємодіяти. Ми об’єднані з багатьма елементами, і думати, що свобода – нівелювання їхніх впливів, – це помилка. Свобода – це глибоке розуміння взаємозв’язків та аналіз, це свідомий вибір вектору руху відповідно до власних прагнень і свідоме контролювання своїх залежностей.

Яким був процес написання книги?

Книга писалася у блокнотах і смартфоні. Іноді ми могли цілий день сидіти в готелі чи затишному кафе, замовляючи третє поспіль лате, бо до мене прийшло натхнення. Особливо інтенсивно мені писалося у М’янмі. Обмеження через коронавірус спровокували нашу зупинку у цій країні майже на 8 місяців. Більшість часу ми таки подорожували у її межах, проте перша хвиля коронавірусу супроводжувалася жорстким карантином (протягом 3-х місяців ми виходили суто в магазин і при потребі в аптеку). Саме за цей час у мене кристалізувалася концепція книги.
Взагалі цей час пандемії дуже цікавий. Тут і шок, і можливість для розвитку, і час на переосмислення, і раптові зміни.

Можете поділитися з читачами уривком з книги?

Із задоволенням. Пропоную фрагмент із М’янми, в якому описано, як ми вперше зіштовхнулися з коронавірусом:
“Кало – гірське містечко на висоті 1300 метрів над рівнем моря, на півдні найбільшого у М’янмі штату – Шан. Тут ми раділи прохолоді, дихали сосновим запахом і планували триденний похід до озера Інле. Гірська краса розніжила нас, і ми довго відкладали цю подорож. Було таке, що ставили будильник з твердим наміром вирушити, але вранці вимикали сигнал зі словами «Мабуть, не сьогодні. Ось завтра точно вирушимо!» І вмощувалися під усе ще теплу ковдру.
Та одного ранку бажання рухатися стало сильнішим від тепла ковдри, й ми таки вирвалися з рабства слимакування (стан, що межує часто з лінощами і спонукає не покидати зону комфорту). Сніданок, булочки та гаряча кава на перекус, прощання з готелем – і ми знову активні мандрівники. Проходячи повз магазини, вирішили, що нашого запасу харчів вистачить і нічого з продуктів не докуповували. Зрештою, дорога не така далека – якісь п’ятнадцять кілометрів. Пізніше про це пошкодуємо, але зараз натхненні та неспинні впевнено крокуємо до нової місцини.
Яка ж то радість – прогулюватися сосновим лісом, проходити через села, у яких, здається, не знають про існування часу. Рух сонця тут панує над усім: з ним усе прокидається, з ним усе засинає. Обідню спеку перечекали в тіні, смакуючи ще теплу ранкову каву та заздалегідь прихоплені булочки. Ми не поспішали, бо до місця, де планували заночувати, залишалося йти недалеко. Десь біля 16:00, втомлені та вже досить голодні, прибули до села. Залишилося знайти місце для ночівлі. На карті таке є. Приходимо туди, а нам:

– Зараз не приймаємо гостей.
– Зрозуміло. Підкажіть, де ми могли б переночувати?
– Ідіть туди, шукайте десь там!

Не розуміючи, куди саме, продовжили шлях головною вулицею села. Перше, що було в планах – знайти магазин і придбати хоч щось з їжі. Та дивина: як тільки нас бачили місцеві, одразу зачинялися вікна та двері. А при наближенні нам кричали «No!» і махали руками в якийсь невідомий напрямок.
Походивши по селу, ми так і не зуміли купити щось поїсти чи тим паче знайти житло. Уже вечоріло, потрібно було визначатись. Голодні та втомлені вирішили повернутися туди, звідки прийшли. Найшвидший шлях – автостоп. Рух на дорозі не був інтенсивним, та машини все ж їздили. Стояти не було сенсу, тому вирішили йти в бік до головної траси з надією, що якийсь тракторець та й зупиниться. Усі пролітали повз. Одна машина зупинилась з іншого боку дороги. Водій вийшов і, знімаючи на телефон відео, запитав, куди та звідки йдемо і де наш гід. Стало зрозуміло, що підбирати він нас не планував, тому ми продовжували йти. Сміялися, що таким темпом повернемося у Кало десь перед 24:00. Та раптом зупинилася машина. Перекинувшись кількома словами, водій повідомив, що може нас підвезти 10 км до головної дороги, де можна буде знайти таксі. Подякувавши та зрадівши, ми нарешті поїхали. Нам одразу видали маски та запропонували обробити руки. На задньому сидінні була старша жінка, яка періодично «поливала» нас і себе антисептиком з великої пляшки. Було видно, що вони бояться за своє здоров’я. Відчувала їхній страх і водночас бажання допомогти нам попри ймовірний ризик.
Ми ще не знали, що того дня в М’янмі підтвердили перший випадок захворювання на коронавірус. Це була жінка-гід, яка водила днями групу туристів у цій місцевості, тому всі сахалися нас і відганяли, наче мух.
Добралися до Кало, та це вже було не те місто, з якого ми вийшли вранці: порожні вулиці, сильний запах хлорки. Те, що було доступним раніше, тепер стало зачиненим, тому навіть тут нам було важко знайти житло. Остання надія – готель, з якого вийшли вранці. Там нас, на щастя, прийняли (з проханням не виходити в місто).
Шоковані миттєвими змінами та не знаючи, що робити далі, засинали, пригадуючи доброту та відвагу сім’ї, яка попри чималий страх і ризик допомогла нам у дорозі. Найважче робити добро в часи страху, і сила цього вчинку явно могутніша, ніж коли-небудь”.

Чим для вас є ця книга?

Це творіння, у яке я вклала багато сили і любові. Якщо абстрактно – це документальна кінострічка нашої мандрівки. Це мій перший сміливий і самостійний крок у творчість і свободу вираження. Дослідження і відкриття незнайомої для мене професії. Занурення і поглиблення поваги до тих сміливців, які пишуть книги та й ще видаються самостійно. Це мій прояв вдячності і любові. На сторінках зафіксовані дорогоцінні відкриття і уроки, мої рецепти щастя.

Що б ви побажали нашим читачам?

Бажаю тримати фокус на тому, що вас надихає! Бажаю, аби у вашому житті була ціль, одна лишень думка про яку окриляє і підносить! Робіть  маленькі сьогоденні кроки до здійснення заповітних мрій, творіть своє життя як прекрасну картину, зважаючи на кожен мазок, і уважно підбирайте “фарби”!

Подих мандрів буде гарною фарбою. Повірте!

Cлідкувати за творчістю Анастасії та її книгою:

Facebook: https://www.facebook.com/stasia.kliufas.author
Instagram: https://www.instagram.com/stasia.kliufas


Коментувати

Піші та велопрогулянки, походи та веломаршрути Карпатами – Косів, Косівський та Верховинський райони – для вас та ваших друзів чи гостей з інших міст!

Нове на туристичному форумі

Туристичний відеоканал