Зимова Говерла

Для того, щоб це зрозуміти, мало перечитати враження мандрівників на Інтернет-форумах, недостатньо переглянути фотографії, та й навіть не досить переслухати оповідки друзів. Щоб у повній мірі пізнати і зрозуміти що воно таке, потрібно не більше й не менше, як відчути все на власній шкурі, – тобто спробувати піднятися на вершину. Якщо чесно, їдучи 2 січня із друзями в гори, ми майже відмовилися від надії підкорити Говерлу.

Перед мандрівкою, нам рятувальники ще по телефону сказали, що взимку це складний маршрут і ніхто нас без посвідчення альпініста і спорядження туди не пустить. При в’їзді в Заросляк, – це урочище, з якого піднімаються на Говерлу, на рятувальній базі нас відразу й попередили, щоб навіть не сміли туди потикатись – усе заметене снігом і обмерзле льодом, крім того скажений вітер не дає дихнути.

Взагалі було сказано, що всі маршрути нам заборонені, навіть до озера Несамовитого, яке ми запланували побачити, як компенсацію за Говерлу. Дозволялось лише піднятися до метеостанції на Пожижевській горі – 2 км. пішого ходу. Звісно, що такого сумного завершення мандрівки годі було і придумати. Тому ми, чемно пообіцявши, що від маршруту – ні на крок, відійшли і почали радитися. Одні наполягали на поході до Несамовитого (принаймні, доки зможемо), інші (в тому числі й я) – підніматися на Говерлу (теж, доки дозволить гора). Авантюризм таки переміг здоровий глузд і ми вирішили підкорити хоча б Говерляну.

Нас було семеро. Я Назар Розлуцький з Івано-Франківська, а решта з Косова. Ініціатором походу був Сашко Бондаренко – мій друг і однокурсник, він мене, власне, й запросив у зимові мандри. Також піднімалися Тарас Пасимок, Оля Гордійчук, Андрій Гордій, Еля Кабин та Назар Фустов. Крім того, на Заросляку до нас приєдналося дві собачки – маленькі руді дворняжки, схожі на лисиць. Ото вони, на диво із легкістю подолали з нами увесь підйом, (явно не вперше) сподіваючись, що їм перепаде дещо з наших харчових запасів або ж просто маючи на меті «прогулятись».

Дорога на Говерлу має кілька етапів: ліс, альпійська сосна (альпійка, лелич), Говерляна і, власне, вершина. Спочатку лісом йти було досить легко і швидко. Проте, як нас і попереджали, почалися провали в сніг по коліна, тому треба було зважати на кожен крок.

Але тут же й відкрилися прекрасні зимові краєвиди засніжених гір. Це була така краса, яку жоден поет не опише і жоден художник не змалює – це треба побачити на власні очі! Природа ніби зумисне прибрала усі кольори, залишивши тільки білий і чорний, і ще відтінки сірого в небі, щоб показати наскільки вона може бути досконалою в такій мінімальності! Та краса красою, а із просуванням вперед стало дійсно важко. Отут і почалася справжня боротьба із природою і з самим собою. Схил стримів догори і був увесь заметений снігом. Сніг обмерз, тому було досить слизько і потрібно було добре закріплюватись, продумувати кожен крок.

А коли ми таки вилізли на Говерляну, то нас, окрім казкових краєвидів зустрів і шалено холодний вітер. Здавалося, Чорногірський хребет напружує усі сили, щоб не пустити нас на найвищу свою вершину! Та все ж, окрилені підкоренням нижчої гори, ми, після певного перепочинку, вирішили штурмувати сховану в тумані та снігу Говерлу.

Приходилося посуватися попри шалений штормовий вітер, який нещадно бив в обличчя аж до намерзання, акуратно закріплювати кожен крок, відвойовувати у гори буквально кожен метр! Але всі йшли і я йшов. Привали були через кожні 20-30 метрів. Коли сили закінчувалися, усі падали просто у сніг, через 1-2 хвилини піднімалися і рухались далі. Вершини не було видно взагалі, тому ми не знали чи довго нам ще йти. Останні ж 300 метрів були дуже важкі, але ми таки змогли!

До речі, якісь добрі люди, що зустрічали там Новий рік, спорудили свого роду стіни зі снігу, так що сякий-такий прихисток від вітру ми мали. Ви чекаєте, що я розповім про краєвиди з Говерли? Змушений буду вас засмутити: завірюха була настільки сильною, що за п’ять метрів навколо нічого не було видно, навіть саму вершину роздивитися було важко.

Проте, заради таких миттєвостей, заради усвідомлення того, що ми це зробили, що ніхто у всій Україні не знаходиться вище за нас, – варто було долати усі перешкоди, напружуватись до останнього. Після нас у той день ще виходило багато туристів на Говерлу, але ми таки були першими.

Ми вже почали спускатись і тут я згадав, що ми нічого Говерлі не залишили у жертву. Я швиденько дістаю з рюкзака бутерброд і кладу його на сніг зі словами: «Спасибі тобі, Говерло, що дозволила зійти на себе, дозволь тепер спуститися без клопоту». Є в мене така цікава традиція серед мандрівників, навчив один друг, що природі завжди треба щось залишати. В кожного може бути своя думка щодо цього, але як на мене, то це глибоко правильно і закономірно – віддячувати природі, серед якої ти живеш. Але мова звісно не про сміття. В подальшому спуск зайняв лише 20 хвилин і тривав без пригод. Настрій був у всіх неперевершений!

Що можу сказати для тих, хто хоче піти зимою у таку саму мандрівку? Насамперед пам’ятати, що це важко і небезпечно, потрібно мати добре взуття, щоб ноги не промокли і не змерзли (хоча до кінця подорожі вони і так промокають) і хорошу одежу, щоб не продуло.

Обов’язково слід максимально прикрити обличчя і руки – без куртки з капюшоном іти буде страшенно морозно, було б добре також дістати лижну маску. Дуже бажано мати палиці для опори у сніг (підійдуть звичайні лижні). За калорійні продукти і гарячі напої, я вже і не згадую. Також треба мати: бахіли, льодоруби, кішки і все інше спорядження, якого, щоправда, ми не мали. Настроювати себе варто на виснажливу боротьбу із природою і не довіряти оманливому враженню, мовляв у передгір’ї снігу немає, значить і в горах теж.

Там погода міняється десять разів на день і, повірте, – сніг зимою там точно є! Але якщо ви дійсно бажаєте випробувати себе, оцінити чого ви варті – тоді вперед! Якщо ви відчуваєте, що погляд з вершини Говерли (чи будь-якої іншої гори) вартий довгого і виснажливого шляху на неї, – тоді ви такі самі «екстремали», як і ми!

Ідіть, і хай гори сповна виправдають ваші сподівання і наповнять вас такими враженнями і спогадами, про які навіть і не підозрюєте! Успіху вам!

Назар Розлуцький і Тарас Пасимок

Також читайте:

Зимова ніч в горах Адірондак (США) Кукул-Говерла: мандрівка старим кордоном Зимова Чорногора Зимова Чорногора