Полонина Псарівка
Полонина, що розташована у своєрідному трикутнику між селами Бистрець, Кривополе і Красник, – популярна локація серед туристів і простих люфтівників. Краєзнавці стверджують, що назва «Псарівка» походить від трави, яку гуцули віддавна називають «псюрка» або «псєнка». Тут мандрівник, автор і ведучий програми «Світ навиворіт» Дмитро Комаров знімав нещодавно сюжет про полонинське життя. Бистречани навіть знають місце, яке облюбував відомий обходисвіт, придбавши його неподалік високогірного пасовища. Дорога на полонину віднедавна має класну «фішку»: під лісом, Юрій Харук з Ільців, коріння якого з цих місць, виготовив і встановив велетенську гойдалку, з якої можна днинськи милуватися запаморочливими краєвидами Чорногори.
ВЙО, НА ПСАРІВКУ!
Господарюють на Псарівці депутат Микола Соколюк з косівського Шепота із ватагом і помічником Василем Греметчуком з села Шешори, та Степаном Харуком (бовгар) із Рудників на Снятинщині. До помочі також п’ятикласник Миколка Петращук – онук пана Миколи.
На полонину чоловіки вийшли одними з перших на Верховинщині: подолавши довгий шлях через кострицькі плаї і верхи, прибули 20 травня, констатує Микола, у якого за плечима більше 25 років «високогірного стажу». І це винятково на Псарівці!
– Випасаємо 25 корів і 37 голів молодняку, – розповідає кремезної зовнішності, але з якоюсь легкою до бесіди і гостинності душею, господар полонини Соколюк. – А там, нишше стаї, літуют 180 овець (наразі більше білорунних випасають лише на Луковиці – 200. – Авт.). Але ви їх тепер там ни застанете – пасут, аді, туда, попід лісами.
…У стаї – як у стаї. Щойно відгоріла ватра, але під берфелою тліють ще доволі великі гранини смерекових дров. На столі – звичний полонинський кухонний асортимент предметів. Обабіч нього – ліжка: на одному відпочиває бовгар Степан, на іншому сидить продовжувач роду шепітських Соколюків – Микола, онук ґазди Псарівки. Над ліжком висять пожовкла з плином часу велика ікона Богородиці з Дитям та старенька стереомагнітола, з колонок тихо лунає етер якоїсь радіостанції.
– Бачу, хлопці, ви в курсі всіх подій, – повертаючи голову у всі боки, намагаючись очима віднайти, може, й телевізор, – підбадьорюю ледь втомлених полонинників. – А «тєлєка» нема, чи..?
– «Тєлєк» і ноутбук у нас в тєлєфоні, – одразу, без можливості закінчити запитання, – парирував Миколка. – Тут повний чотири джі! Дивимоси усе, шо хочімо.
Із поду доноситься якийсь шурхіт. Стаю на пальці, зазираю дгорі.
– Єк хочете сфотографувати сири – лізте, май вишше, – із ноткою командирського тембру в голосі вигукнув з поду ватаг Василь, вміщуючи для дозрівання на дощату поверхню свіжі ґулі білого сиру. – Та жи, ни бійтеси, я затримаю драбину. Лиш ни так багато клацайте, бо наловлюся «зайчиків» в очєх, – вже зі смішком, після декількох серійних «залпів» з «Нікона» зі спалахом, «попередив» Греметчук.
…Тим часом стіл наповнився полонинськими молочними делікатесами: бринзою і якимось неземної смачності скрипучими, з дірками, сирними півколами. Мовчазний Степан із сусідньої кімнати, де стікають будзи, приніс білосніжну сферу вурди, накроїв у миску.
За два доїння протягом доби псарівські літувальники надоюють приблизно 500 літрів молока: 400 від корів і 100 – овечого.
– Отак і ґаздуємо, – каже депутат Псарівки Микола. – Сир, бринза, вурда… Проблем із реалізацієв нема – розходитци на всі боки. – Ага, леда ни забув: шє маємо масло овечє – сто гривень за сто грамів правимо. То ни дорого, але йке уно помічне!
Нелегкий, зате цікавий, сезон на Псарівці триватиме до Богородиці (у вересні) за одним винятком: закінчуватимуть його полонинники не на Псарівці, а на… полонині БолотА. Це на хребті Кострича, поруч із другою за висотою вершиною гірського масиву – горою Кострич (1544 м н. р. м.). Так Соколюк з командою роблять уже протягом багатьох років. На Болотах, як зізнаються чоловіки, щороку є вдосталь паші. Промовистим підтвердженням такої передислокації є понівечений на Псарівці липневою спекою зелений покрив. Між іншим, коли цей номер побачить світ, команда Соколюка із худобою перебуватиме вже на Болотах, розлучившись зі Псарівкою до наступної весни.
Автор фото та тексту Роман Клим