Снідавка

Туристичний прогулянковий маршрут на г. Тарношори, 998 м: gps-трек

Пішохідну частину маршруту починаємо від присілка Безулька–3, що у селі Яворові. Це на гравійній дорозі Яворів — Снідавка, в тому місці, де ріка Безулька (ліва притока р. Рибниці) круто повертає ліворуч, на захід, туди ж відходить і ґрунтова дорога рухаємоcя, однак, по головній дорозі, на північ до с. Снідавка. Протяжність колового маршруту — 12 км, тривалість переходу — 5 год. Цей маршрут підходить для різних вікових категорій, не містить в собі великих труднощів, не вимагає спеціальної підготовки та спорядження.

А тим часом дорога плавно здіймається вгору і на перевалі повертає ліворуч, на захід ( праворуч, на схід, відходить тракторна дорога до телевізійного ретранслятора, що на г. Буковець, 1059 м). Ще якихось метрів 300–350 і ми в старому центрі села Снідавка, що відоме з ХVІ ст., а назва його походить від слова снідати, сніданок. Пастухи, вівчарі, переганяючи худобу з навколишніх сіл на полонини Ігреця, Губки, Веснарку та ін., ставали тут на відпочинок біля струмка, що протікає нижче дороги, і тут снідали чи обідали, напували худобу. Отак і село назвали сніданкове — Снідавка. І ще цікавий факт: це найвищий населений пункт Косівського району, знаходиться ж бо він на висоті понад 700 м над рівнем моря.

Колись село славилося своїми майстрами художньої обробки металу — мосяжництвом і умільцями Федором Якіб’юком, Петром Медвідчуком. Варто відвідати тут церкву святих Петра і Павла, яка побудована в кінці XIX ст. і є пам’ятником дерев’яної архітектури, а також дзвіниці такого ж стилю.

Фотографії

Продовжуємо рух по дорозі, що прямує на захід до присілку Влаки — нового центру села. До нього не доходимо приблизно 1 км, звертаємо з дороги на стежку, ліворуч круто на південь, переходимо невеликий струмок і піднімаємося по трав’янистому крутосхилу г. Тарношори вгору, на хребет і перевал. Праворуч залишаємо оселю місцевих жителів, беремо ліворуч, на південний схід, і виходимо (через метрів 400–500) на вершину гори Тарношори (996 м),покриту буйним різнотрав’ям. Назва гори походить від слова “тарниця” (сідло на коня). Напевно любили давно гуцули посидіти на вершині гори, як на коні верхом, і споглядати навколишню природу.

Маршрут на карті

GPS-трек

Звідси відкривається чаруюча панорама краю: на сході горизонт закриває г. Буковець (1059 м); на південний схід лежить село Яворів і його вершини  — хребет Сокільський (939 м), г. Плоский (764 м); на півдні милуємося горою Максимець (981 м), г. Писаний Камінь (1221 м) і с. Буковець; захід закритий для огляду масивним хребтом Ігрець. На північний захід від нас г. Грегіт (1491 м), г. Лисина Космацька (1467 м); на північ простяглися с. Шепіт і г. Кичера (942 м).

Від вершини гори Тарношори відходять невеликі чотири хребти-водорозділи, сходимо по другому (від півночі) метрів 400 вниз на південний захід, до велетенських каменів-скель, висота деяких сягав 30 м. (орієнтиром служать стара, дерев’яна гуцульська хата і самі камені).

Шукачам пригод буде до вподоби ця місцина, тут є безліч лабіринтів, коридорів, ущелин, що створюють величезні камені, яких тут біля 30. Найбільш вправні туристи можуть спробувати вилізти на основний гігант, на якому росте багато дерев (береза, сосна, смерека), є тут і декілька печер. Подейкують, що і тут бував у свій час Олекса Довбуш зі своїми легінями-опришками.

Корисні посилання

На південь, захід і північ камені оточує густий змішаний ліс, влітку тут багато грибів, афин, ожин, малини. З представників тваринного світу можна зустріти зайців, лисиць, борсуків, білок, часом диких свиней та кіз.

Далі маршрут пролягає до таких не менш цікавих каменів, що знаходяться за 1,5 км на південний захід від попередніх скель. Для цього потрібно трохи повернутися назад, на схід (за межі обійстя), траверсувати схил г. Тарношори по стежці, що пролягає серед трав, і йти великою дугою, починаючи на південний схід і далі — на південний захід, до хребта-водорозділу. По ньому стежкою через пасовище сходимо вниз і знову потрапляємо в “кам’яне царство”, на цей раз Камінь Довбуша. Від закінчення хребта і майже до самого потічка — ріки Безулька — тягнеться ланцюг каменів, які вінчає найбільший і найцікавіший, — Довбушів. На його вершечку стоїть, наче голова, менший камінь. Кажуть, що сам Довбуш його туди висадив, щоб пани пам’ятали силу опришка.

Після оглядин каменя-гіганта сходимо до садиби гуцулів, яка впирається у підніжжя каменя, далі до потічка, у який збігає з Ігреця ще один, менший. В усті річок повертаємо круто ліворуч, на схід, йдемо стежкою, яка згодом переходить у ґрунтову дорогу, що тягнеться паралельно річці Безулька.

Через 3–3,5 км повертаємося до того самого місця, звідки розпочали раніше свій маршрут, — до перехрестя доріг Безулька–3 – Снідавка –Яворів.

П. Григорчук