Косівська територіальна громада

Косів — місто капличок і церков. До мене часто приїжджають в гості друзі та знайомі з різних куточків України та світу. То і не дивно, адже я сам дуже люблю мандрувати і там де буваю, — максимально рекламую своє рідне місто Косів. Навіть на сцені Майдану в Києві, я не міг стриматись, щоб не згадати про наше містечко над Рибницею. Друзі сміються і кажуть, що мені певно міська рада платить, але я просто дуже сильно і щиро люблю наше місто і, як журналіст, роблю все можливе, щоб про нього знали більше людей.

Отож, коли друзі прибувають на автостанцію, я веду їх на екскурсію по місту. Традиційно починаю маршрут з підйому на Міську (Замкову) гору, а далі вже по центру міста та околицях. Коли людина все життя прожила в рідному місті, то важко звертати увагу на особливі характеристики, адже вони є звичними. Але погляд зі сторони зразу зосереджується на таких деталях.

Перше, на що люди здивовано реагують – це кількість церков та капличок в нашому місті. І це дійсно так — в нас є представники всіх течій християнства, як традиційних так і протестантських. Переважна більшість людей належить до греко-католицької спільноти. Яскраве цьому підтвердження – це нова, нещодавно відбудована після пожежі, — церква Святого Василія. Я завжди стараюсь привести друзів до цієї безперечної окраси та візитівки міста, збудованої в гуцульському стилі із дерева. На сьогодні, — це один з найпопулярніших і найкрасивіших об’єктів в місті.

На днях дзвонила знайома зі Львова і запитала дорогу до готелю. У відповідь кажу: «Пройдеш прямо, а потім буде капличка і треба повернути праворуч». Вона ж в роспачі сказала: «Як я знайду дорогу, як у вас кожні 100 метрів нова капличка?» До речі, велика кількість сакральних споруд є не лише в нашому місті, але і всій Івано-Франківській області. В обласному центрі міська рада навіть заборонила нові спорудження в центрі міста.

Каплиця – це невелика християнська будівля без спеціального приміщення для вівтаря. В Європі їх ще називають – капелла, а в Росії – часовня. Назва походить від терміну «часы», так називаються короткі служби в Православній та Католицькій церковних конфесіях.

Раніше каплички будувалися в місцях поховання святих, явлення Божих сил, цілющих джерел. Також, як правило, їх споруджували у віддалених районах для людей, які в силу старості чи отриманих каліцтв, не могли постійно ходити на службу в головний храм і тому відвідували каплицю. Насправді, ця традиція має давнє коріння і в свій час була виправданою. Як відомо, гуцули є глибоко релігійні люди і за жодних обставин не могли пропускати Службу Божу. Але так як люди в горах жили далеко один від одного, а церква була лише одна в центрі села, то через погоду, особливо взимку, добиратися туди було дуже важко. Тому люди разом будували маленькі церкви (каплички) на куті чи в присілку, щоб молитися і не грішити.

Є каплички, де я стараюсь часто бувати і молитись. Є місця, де вони безумовно доречні. Наприклад, столітня кам’яна капличка біля церкви в селі Город. Люди кажуть, що там каплиця дуже помічна – давня і «намолена».

Також дуже доречною є капличка біля джерела Кринчиста в Косові, адже це місце паломництва наших краян до цілющої води. Красиву дерев’яну каплицю разом із двома лавками спорудив за свій кошт косівчанин Іван Стринадюк. Щиро дякую йому за такий хороший вчинок! Адже я добре пам’ятаю, як виглядало це місце раніше. Понищена альтанка, де молодь розпивала алкоголь та купи сміття навколо від їхніх посиденьок. А зараз я завжди стараюсь повести друзів до джерела – це духовне і святе місце, безперечно. На жаль, ще одна красива маленька металева капличка біля сірководневого джерела на горі Зіняків Верх (Сопка), була зруйнована вандалами і так і не відновлена.

Чудовою і оригінальною спорудою є двоповерхова капличка в селі Соколівка, біля річки за церквою. При нагоді стараюсь туди заїжджати на велосипеді.

Церква Успіння Богородиці в селі Пістинь — найстаріший храм Гуцульщини

Церква Успіння Пресвятої Діви Богородиці — пам’ятник дерев’яної архітектури рідкісної художньої краси, зведений у 1600 році.

Перша письмова згадка про Пістинь в 1375 р. як про містечко. За легендою, своїм заснуванням село завдячує монахам, котрі побудувати тут монастир. Згодом навколо монастиря почали селитися люди, адже в його стінах вони могли знайти захист під час нападу кочовиків, котрі нерідко навідувалися в Карпати, адже тут можна було поживитися худобою та невільниками. Розташоване село Пістинь в долині, оточеній горами, що створює для села гарні кліматичні умови для відпочинку. В минулому до Пістиня завжди приїжджало близько 200 людей на відпочинок, головним чином, приїжджали люди з Коломиї влітку. Розміщувались приїзні по гуцульських хатах, а також тут було й кілька розкішних вілл.

Церква виростає між двох величезних крутих стрімких ущелин на столоподібній горі Писаревій. З півдня цю гору відгороджує вершина найвищої місцевої гори Клифи заввишки 620 метрів. З півночі — потік Йордан, каменистий і з багатьма водоспадами.

— Церква з усіх боків обгороджена водою, — розповідає підприємець, депутат районної ради і краєзнавець Василь Табахарнюк. — У ній закладено дуже велику християнську інформацію. Це п’ятизрубний храм, в основі якого — форма хреста. Два потоки, які протікають біля церкви, мають символічну для християн назву Йордан, а покровителем нашої церкви вважають Івана Хрестителя.

З покоління у покоління пістиньчани передають цікаву легенду. Розповідають, що церкву планували будувати на протилежному березі ріки. Але три ночі підряд невидима сила переносила будівельні матеріали (підготовлений зруб) на інший бік – туди, де її, зрештою, і збудували.

Для захисту від знищення і розорення святині навколо церкви звели монастирське укріплення з валами і кам’яними мурами. Завдяки цьому церква збереглася і до наших часів. Церква є одним із небагатьох п’ятизрубних храмів Гуцульщини, що має в основі план хреста з незначним скороченням бічних рамен та видовженим бабищем.

Характерною особливістю є похилий шатровий дах з невисоким восьмириком, який ледь видно між дахів прирубів. До церкви веде перекинута високо над водою висяча на металевих тросах дерев’яна кладка. Пістинська церква Успення Пресвятої Богородиці викликає дуже велике зацікавлення у туристів з України і з-за кордону, особливо з Польщі. У церкві є образ святої Варвари, до якого спеціально приїжджають помолитись поляки-паломники.

Вражає старовинний іконостас. Давним-давно його перенесли з іншого, більшого храму, тому йому тут трохи затісно.Недалеко від церкви є знаменита Іванова криничика. Її воду вважають дуже помічною для хворих очей.

Оглядовий майданчик Христос на горі Буковець-Річківський у Снідавці (новинка 2027)

На бетонному постаменті стоїть 3-метрова статуя Ісуса Христа, над якою працював відомий скульптор.З оглядового майданчика відкривається вид не тільки на мальовничі краєвиди Карпат, а також на три церкви, в трьох різних селах нашого району. А наголовніше, цей оглядовий майданчик зведений на честь нашої спільної перемоги над російським ворогом. До речі, збудований оглядовий майданчик для людей, на власні кошти місцевого жителя. Поруч із майданчиком є ще три цікаві туристичні локації у селі Снідавка: Верхні Терношори, сироварня “Далекі Гори” та Нижні Терношори (Терношорська Лада).

Гора Буковець-Річківський (1060 м) – це суцільна полонина, на відміну від сусідніх хребтів, тому краєвиди та енергетика дуже схожі на легендарний Свидовець в мініатюрі. Це означає, що вона повністю «лиса», тобто незаліснена. Тому десь із середини підйому вже видно всі сусідні гори на 360 градусів. Хоча варто бути уважним, адже на пасовиськах і на дорозі є багато корів, коней і биків.

Гора Спинзова в Розтоках — найкрасивіша гуцульська церква (новинка 2027) 

На вершині встановлено каплицю Архістратига Михаїла та альтанку для відпочинку. Це місце має особливе значення для мешканців Розтоків. Саме тут здійснилася мрія загиблого захисника України та колишнього голови села Євгена Данищука, який прагнув побудувати каплицю на Спинзові. Біля неї встановлено меморіальні дошки на честь полеглих воїнів Євгена Данищука та Василя Гавриляка. Стоячи на вершині, важко не затриматися надовго. Перед очима простягаються десятки карпатських хребтів, долина Черемоша та мальовничі гуцульські села.

Як відомо, найкращий спосіб мандрувати до церков та капличок Косівщини – це велосипед! Саме тому всі детальні описи маршрутів та gps-треки описані мною на сайті «ВелоКосів».

З повагою,
Тарас Пасимок — журналіст, громадський активіст, засновник та адміністратор проекту «Місто КОСІВ»

Також читайте:

Косівщина Туристична Топ-10 джерел в Карпатах Топ-10 веломаршрутів в Карпатах Топ-10 гуцульських сіл