Стайки–Микулєска–Шибене

Колись я їздила в гори виключно для того, щоб знімати пейзажі. Цього року я зв”язалась з правильною компанією, де дізналась, що кайф можна ловити не лише від цього. Тепер мене тягне ще й на пригоди і на розвідку нових незвіданих місць, де якщо й ступала нога якоїсь людини, то це вже було давно й неправда, того місцями можна з впевненістю вважати себе першопроходцем.

Цього разу по плану була розвідка гори Стайкі з виходом на Микулєску, де у Першу світову проходили бойові дії. Рівень помічності стежки можна було зацінити хіба тільки по Google Earth, споглядаючи рельєф і рослинність. Жодної фотки. І з туристів взагалі мало хто туди ходив. На форумі travel – 3 сторінки обговорення, і дописи про міська, рись і капкани. То шо нада, щоб гарно провести вихідні 🙂

Стартанули ми з Явірника і гарним лісовим серпантином вийшли на полонину Стайкі. Там набрали води про всяк випадок і рушили далі. Давно не ходжена стежка подекуди губилася в різнотрав”ї. Через деякий час попереду показалася триголова вершина Стайок, поросла жерепом і смерековим лісом. Виглядала вона фантастично. Видно було, що ці схили давно неходжені і дикі. В лісі помічність скінчилася і почалися сухі лапаті гілки смерек, що стирчали в різні боки і чіплялися за рюкзак і волосся. Вони ніби охороняли сліди бойових дій сторічної давнини, щоб ніхто не зміг потривожити спокій тих, хто тут колись загинув. Всюди виднілися окопи, дорогою траплялися осколки артилерійських снарядів, навіть знайшли саперську лопату. Вечоріло, прийшов час шукати місце для табору. Впали трохи нижче лісом і переночували на затишній галявині з джерелом.

Помічний ранок неділечки-підйом о 5 годині і штурм лобєшні Стайок. Захоплююче маслання через жереп і кам”яні брили. Наскільки приємно і незвично ходити там, де нема стежок. Ось навпроти нас з незвичного ракурсу височіє Попіван, на квадраті під Смотричем видно намети, а ми стоїмо тут, де не ходять туристи, і насолоджуємося дикою частиною Карпат, лапаєм помічність і випробовуєм себе на стійкість, ризикуєм зустріти міська, та й взагалі потрапити в якусь халепу там, де ніхто не ходить. Тиша навкруги, сяє ласкаве літнє сонечко, а від Роминого фірмового ву-хуууу о 7 ранку десь на руїнах обсерваторії підкидаються уві сні туристи і місько в чагарнику думає, коли вже вони звідси звалять. Де ще так відпочинеш?

Файно поснідавши на третій вершині Стайок з видом на Чорногору, ми почали оцінювати шлях на Микулєску, який чекав нас попереду. Все, що було до цього, можна рахувати дитячими забавками. Кілометр триметровим жерепом, продираючись крізь гілки, або ступаючи просто по них, перегукуючись, щоб не втратити напрямок. Отакою була наступна частина нашого шляху. Десь там, серед того жерепу, тепер буде жити моя трекінгова палка. Може колись якому-небудь відчайдусі вона стане внагоді. На вершині Микулєски знайшли непідірваний артилерійський снаряд і велику печеру, де може вміститись до 20 чоловік. Всередині-старі прогнивші дерев”яні опори і більш нічого. А колись тут перебували австрійські вояки.

Після недовгого відпочинку, з відчуттям виконаного обов”язку, вирішили падати просто вниз, на полонину Шешорську. І знову це відчуття, коли щільне сплетіння гілок, на перший погляд зовсім непрохідне, продавлюєш під своєю вагою, а на крутому схилі зовсім незрозуміло, куди ступати, і йдеш просто по цих гілках. Як зазвичай буває в таких випадках, до полонини Шешорської ми не потрапили. Десь нижче біля річки, в лопухах, на чомусь віддалено схожому на стежку, наша команда розділилась на дві частини, одна з яких вирушила на хребет. Десь по дорозі вони блуканули і знайшли собі пригод на одне місце у вигляді 14 пройдених кілометрів аж до озера Бребенескул. Ми же вирушили вниз до Шибеного, зробивши всього 8, але виглядало на цілих тридцять, через бурелом, річкою, лопухами, лісом, знову річкою, знову буреломом. Всього десь 30 бродів через Погорілець і годин зо 5 ходу, і ми вийшли за кілометр до початку треку на Попіван.

Потім, виливаючи воду з капців і попиваючи спирт, розведений водою і бєхєром, ми думали, які ми круті, що подолали цей шлях, і який же класний видався цей похід! 🙂

Elvira Podolinska

Також читайте:

Похід на Чорний Грунь (через Ігрець) Зимова Чорногора Похід на Маттерхорн Кукул-Говерла: мандрівка старим кордоном