Манявський водоспад (Горгани)

Манявський водоспад (Горгани)

Манявський водоспад — один з найвищих водоспадів в Карпатах, (масив Ґорґани). Розташований у межах Богородчанського району Івано-Франківської області, на південний захід від села Манява.

Водоспад розташований на річці Манявці (притока Бистриці Солотвинської), у мальовничій ущелині, серед стрімких гір. Долина річки біля водоспаду завдовжки в 200 метрів має форму каньйону. Висота падіння води близько 20 м. До села Манява їздять рейсові автобуси з Франківська (автостанція на вулиці Мазепи) і з смт. Богородчани. Серед туристичних принад села варто відзначити і досить відомий православний чоловічий монастир Манявський Скит (УПЦ КП), який розташований практично в центрі села, за дерев’яним мостом через річку.

Треба знати, що Манявський водоспад є каскадним. Це означає, що є три!!! частини цього водоспаду, з яких третій найнижчий є найбільшим і найвідомішим, проте інші два вище за течією теж дуже круті (їх можна побачити на фото). На фото, до речі, навіть видно як біля найвищої точки водоспаду висотою 3-3,5 м, хтось збудував із плівки та каміння справжню лісову сауну — оце люди вміють відпочивати, не те що ви).

В Інтернеті можна знайти різні містичні історії про водоспад: «В стародавні часи тут часто збиралися язичники на свої обряди, на цьому місці поклонялися покровителям молодості. За розповідями місцевих жителів, в цих краях водяться німфи і нявки. Якщо вирішите заночувати у Манявського водоспаду і почуєте спів лісових мешканців, не думайте йти на нього. Можна загинути».

Я був на Манявському водоспаді двічі, — в грудні 2015 року та липні 2017. Двічі добирались автівкою з Франика з друзями, проте різними шляхами.

Перший раз, зимою, ми їхали до Маняви, відвідували також Манявський Скит (монастир) і згодом, за допомогою підказок місцевих жителів їхали вздовж річки до каньйону. Чесно кажучи, Манявський Скит трохи розчарував. Очікувалось, що там буде збережено більше історичних будівель, а не лише оборонні стіни та вежі. Також на території самого Скита явно люди не знають, що таке мистецтво архітектури. Наліплено на невеликому просторі купу капличкок і церков, які збудовані з різноманітних матеріалів та в різних стилях, з дуже сильним дисонансом по кольору.

Проте саме місце енергетично сильне, варто хоча б раз там побувати, щоб це зрозуміти. Також з позитиву варто відзначити те, що монастир УПЦ КП, на відміну від інших православних святинь в Україні, які зараз під УПЦ МП. Коли я відвідував Маняву вдруге, то йти до монастиря не хотілось, він вичерпує себе з першого разу, на жаль.

Я б рекомендував туристам варіант маршруту до водоспаду вздовж річки, по каньйону, Там майже під самий водоспад можна під’їхати, якщо відкритий шлагбаум, а якщо закритий, то ще краще — можна прогулятись кілька кілометрів унікальним кам’яним каньйоном з висотою 20 метрів, де гірська річка багато разів повертає, утворюючи кам’яний серпантин. Мені ця дорога до водоспаду сподобалась не менше, ніж сам водоспад. Варто туди також брати взуття, яке не промокає, адже рівень води в річці може бути різним, а мостів там немає і не буде — дорога до водоспаду також використовується лісовозами.

Також я, б рекомендував туристам їхати не в сезон (липень, серпень), адже кількість людей біля водоспаду така велика, що навіть важко зробити фото без інших людей. Щоб цього «базару» уникнути можна також залишатись із ночівлею біля водоспаду — там це можливо, є місця.

Варто розуміти, що влітку водоспад далеко не такий повноводний, як зимою чи в дощовий період, але це стосується всіх водних туристичних об’єктів.

Другий раз ми поїхали іншою об’їзною дорогою через ліс, яку нещодавно відкрили для туристів, щоб була можливість заїхати до водоспаду зверху. Ця об’їзна дорога через ліс, починається праворуч від Манявського Скита, а якщо піти ліворуч, то піднявшись стежкою на гору, можна знайти лікувальне джерело зі смачною водою біля скелі, де за легендою і почали жити перші монахи в середньовіччі, до заснування ними монастиря.

Але ця об’їзна набагато довша і не надто мальовнича, до того ж через не високу якість достатньо стомлююча. Та і туристичний автобус туди не проїде, хіба джип чи легкова машина з високим кліренсом. Проте з позитиву цього маршруту можна відзначити краєвиди з полонин, які рідко з’являються в гущі лісу, а також ще один дуже крутий водоспад, який можна побачити трохи від’їхавши від дороги ліворуч — Бухтівець або Бухтівецький водоспад (на фото). Правда, ми його не знайшли). Треба буде спробувати ще наступного разу, адже ніяких табличок чи маркування до Бухтівця немає, а дороги сильно розбиті лісовозами.

Загалом і нижня – 5 км. (течією) і верхня — 15 км. (горами, лісами) дороги сходяться в одній точці — на Манявському водоспаді. Біля водоспаду є багато дерев’яних альтанок та хатинок з лавочками для відпочинку туристів — там можна сховатись від дощу чи сонця. Також є інформаційні стенди та карти туристичних маршрутів Горганами, які можна розпочати в тому районі!

Що ж стосується містичної складової, про яку можна прочитати в Інтернеті, то на мій суб’єктивний погляд — вона там таки є. І хоча довго перебувати біля водоспаду важко, бо голова починає боліти, ніби тебе ця вага води подавляє, пригнічує, а йти все одно не хочеться, — це такий челендж походу). Проте відчути її можна тоді, коли цей багатотисячний потік туристів до водоспаду припиняється, влітку мені це вдалося на якихось 20 хв, а от зимою було справді унікально — я залип на водоспад (на саму спадаючу воду). Це було так довго і так глибоко, що вже і забув хто я і де я, добре що друзі мене звідти вчасно забрали. Чесно кажучи такий містичний і магічний досвід (Кастанеда би плакав), я переживав в житті лише раз — коли ночував на Соколиному Оці з другом, але про це вже в наступній статті).

Також читаємо про унікальні водоспади на Косівщині та Гуцульщині:

  1. Лужківський водоспад (Великий Рожен)
  2. Шепітські водоспади (Гуки)
  3. Таємничий потік
  4. Смугарські водоспади

Тарас ПАСИМОК. Фото автора