Гора Сопка або Стіжки або Зіняків верх

Хто в’їжджає у Косів автотрасами зі сторони Пістиня, Кут чи Рожнова, прямо перед собою бачить громаддя гори, що домінує над містом на південному заході, і обрисами нагадує великий чотиригранний з заокруглою вершиною стіг соломи чи сіна, яких на полях України не бракує.

А що той стіг на своїх верхах вмостив ще декілька менших, то й назвав місцевий люд невеликий гірський хребет ще у незапам’ятні часи незатійливо — Стіжки. Коли це трапилося, здогадатися важко, але вже у «четвер 31 августа 1424 года у «Жалованній грамоті Черніговскаго князя Свидригайла Максиму Владу Драгосиновичу» гора вперше засвітилася в історії саме під такою назвою.

Написаний напівуставом на пергаменті оригінал «Жалованной грамоти» знаходиться у Музеї князів Чарторийських у Кракові. Напівустав — форма кирилиці, яка склалася у ХV столітті як спрощення уставу, і яка забезпечувала тодішнім писарям більшу швидкість написання текстів. «Сам той документ має виняткову вагу загальноукраїньську і реґіональну ще й тому, — наголошував відомий український вчений історик Іван Крип’якевич, — що написано його староукраїнською мовою у варіянті, вживаному в ХV ст. на Покутті. Завдяки цій обставині дана пам’ятка поряд з низкою інших дає змогу створити нерозривний ланцюг історії живої мови з її говорами на території колишнього Галицького князівства».

Брат польського короля Владислава Ягайла Болеслав Свидригайло (1355-1452), Великий князь Литовський, князь Чернігівський, Новгород- Сіверський, Вітебський, Брянський, до володінь якого належало й Покуття, у Грамоті зокрема зазначає: «Взозрівше єсмо на вірную службу нашего вірного слуги на ім’я Максима, інако Влада Драгосиновича, штож єсть нам вірно послужил і служит, імєєм і даєм, і дали єсмо єму село на ім’я Косово с монастирем на ріці на Рибниці у волості Снятинской, а на ріці на Черемоші дві поляни Березово і Жабьє, а також єсмо єму дали — єму с його дітямі, його нащадкам і його намістком тото перворєнноє село с тими со всіми пожитки, штож здавна прислужают там яко коли єсть у своїх об’їханих границях долго, і широко, і округло, яко об’єхана к нєму границя до Рознова через поле поперек на устьє Волово і на устьє Ходосова обчи- ною горі к Волійці подлі Дубини по нижній конець на верх Волійці обчиною аж до пасіки і обчиною поперек на Стожки, обчиною до Пістині на верх Воловці, а також єму даєм і дали єсмо со млини, с полями, с ролями, с сіножатми, с луками, с паствами, с водами і с їх істоки, с ріками, с потоками, с криницями, с стави, с озери, с мочіли, с хащі, с дубники, с березники, с бортми с пасіками, с корчовєм, с лозєм, с горами і с малими горками, с долинами і с лови звіриними і поточінами»…

Фотографії

Якщо пройтися окраїнами дарованого Владу Драгосиновичу майже сімсот років тому села Косова, то можна майже повністю обійти територію теерішніх міста Косова та сіл Вербовця, Старого Косова, Смодної, Черганівки та ще й за- чепити добру частину нинішніх угідь сіл Пістиня, Рожнова, Кобак, Старих Кутів і Города. Ця мандрівка видається надзвичайно цікавою ще й тим, що згадані у «Жалованній грамоті» назви тодішніх урочищ, гір і потоків дійшли у первісному звучанні до наших днів: потік Ходосів протікає у селі Кобаках, урочища Дубники і Дубина є у Кутах і Старих Кутах, урочище Волове розділяє Пістинь і Вербовець, гора і річка Волійця — масово приваблюють до себе туристів і відпочивальників. А ось гора Стіжки (її ще знають як Зіняків верх або Сопка) і досі розмежовує Косів з селами Городом, Шешорами і Пістинем.

Ніби маленький штрих, але він переконливо доказує, що жив тут гуцульський люд давним давно, і назвав усе навколо на свій лад тонко і влучно ще далеко до початку ХV століття, коли потрапив на папір — тобто на пергамент.

Панорама

Із Стіжків, верхи яких сягають 620 метрів над рівнем моря найкраще відкривається неповторна панорама міста Косова, навколишніх Покутських і Буковинських гір та Покутських густозаселених долин. Більша частина гори вкрита лісом з місцевими корінними породами дерев — буком та подекуди смерекою і ялицею, а на більш освітлених вітровальних місцинах — явором, який через цінну породу і масове вирубування став в інших місцях уже рідкісним.

На відкритих східних полянах Стіжків появляються найшвидше на всю округу строчки і сморчки, а за ними — білі гриби, підосиновики і підберезники. Тримаються тут, до речі, їстівні гриби і найдовше — аж до пізньої темної осені.

Незабутню картину представляє собою гора у будь-яку пору року, особливо у золоту осінь у жовтні, коли листяні дерева покриваються усіма барвами золота і багрецю.

Мають Стіжки також окремі ділянки досить похмурі і непривітні. В одну з них колись косівчани поселили навіть щезника. Як то було, від баби Анни Бурчачки колись дізнався косівський освітянин Ігор Пелипейко, який потім не раз переповідав почуте людям. Він згадував, що від пожилої уже тоді Бурчачки дізнався, що «коли ангели збунтувалися проти Господа Бога, то Він скинув їх з неба на землю. Хто куди впав, то там уже й перебував. То такий, най си преч каже, дідько, чорт. Головний дідько сидить у пеклі, а щезники лишень час від часу навідуються туди, бо не годні без сірчаного духу витримати.

Щезники дуже злі, вони напускають на людей хвороби, моровиці. Через того щезника в Косові часто хорували на тифус, а десь раз у десять-п’ятнадцять літ приходила холєра або чума, то люди гинули як мухи. Був у Косові файний чоловік, Зіняк. Дуже побожний, офірував на церкву немалі гроші, бо був заможний. Церква Святої Трійці стояла під Міською горою. Зіняк був письменним чоловіком, купував і дарував церкві святі книги. Ото він задумав вигнати щезника. Для цього на дванадцяти Службах Божих посвятили воду, зробили кропило із коси дівчини, що прийняла перше причастя. Воду влили у горщик, зроблений із глини, замішаної на йорданській святій воді, а ліпив горщик гончар після триденного посту, сповіді та причастя. Коли все було готове, Зіняк пішов у ліс так, щоб до півночі зайти під скелю, у якій сидів щезник. Дорогою його щось лякало, кидалося йому під ноги, завивало у деревах, якісь вогники світили то зліва, то справа…

На карті

Але Зіняк ішов, промовляв молитви та співав псалми — а він знав їх багато — і опівночі став перед скелею. Умочив кропило і покропив навхрест схованку щезника. Що тут зчинилося! З-під землі почулося страшне виття, дерева захиталися так, що от-от упадуть на сміливця, у яру раз по раз спалахували блискавиці, тріскотів грім, а сіркою смерділо так, що чоловік боявся знепритомніти від задухи. Але він гукнув:

— Ізійди, нечиста сило! Щез би ти на дикі ліси, на далекі гори, аби тебе тут не було на віки вічні!

І так три рази по три та все кропив навхрест. І коли він покропив востаннє, зі скелі вирвалося полум’я, а в ньому той, рогатий та хвостатий, щез би! Вогняна куля понеслась понад горою кудись у бік Чорногори. Зіняк укляк, помолився, вилив решту свяченої води на скелю, і з неї тоненьким струмочком зачуркотіло джуркальце. Але через те, що Зіняк забув заклясти: «Аби й духу твого тут не було!», то його трохи лишилося у воді, і виходить він весь час на світ Божий сірководневим газом, який уже не шкодить людям, а тільки допомагає зцілюватися і набиратися богатирської моці. З того часу перестали навідувати Косів моровиці. Вдячні люди назвали гору, з якої Зіняк вигнав щезника, Зіняковим верхом, Зіняково».

А те сірководневе джерело, вода якого має і смак, і запах, що віддає сіркою, дотепер вірно служить людям. Знаходиться воно на висоті близько 550 метрів над рівнем моря у досить похмурій місцині на схилі гори у глибокій ущелині, в яку ніколи не заглядає сонячне проміння, неподалік від села Шешор у лісовому масиві Національного природного парку «Гуцульщина». Впоперек гірського хребта до нього з Косова веде зручна лісова стежка.

Територія ділянки площею 5 гектарів, де знаходиться сірко- водневе джерело, є цінним природним утвором, має частину погорбованого масиву із чітко виявленим стрімким схилом, у середній частині якого в розпадку гірської системи, складеної аргелітами та алевролітами па- леогенових пісковиків, в улого- вині саме і виходить на поверх- ню сірководневе джерело, дебет води котрого сягає 11 літрів на годину. Цілиця має велику наукову та пізнавальну цінність, заслуговує на постійну увагу і потребує догляду за її станом, адже вода дуже помічна від багатьох шлунково-кишкових недуг.

Над криничкою поставили хрест, а потім і капличу. Воду, а також капличку освятив восени 1996 року тепер уже покійний священик Іван Близнюк. Упорядкували місце довкола пам’ятки природи, офіційно взятої під охорону держави, перекинули через стрімке урвище місток працівники косівського санаторію «Карпатські зорі» з ініціативи теж уже покійного тодішнього директора Андрія Николюка. Залюбки працювали з дорослими і діти з сіл Снятинського району, що відчули на Капличка над сірководневим джерелом собі вплив чорнобильської аварії і в той час оздоровлювалися і навчалися в санаторії.

З ініціативи саме цього колективу і постала над джерелом красива і оригінальна капличка (висотою ледь більше метра), виготовлена у формі церковці з нержавіючого металу. Гарно вирізьблена, ошатна, вона яскраво висвітлила талант і вмілі руки майстра Юрія Бейсюка. До речі, мінеральна вода на Стіжках стала другою, яку увінчали капличкою його здібність і працьовитість (першим було Цілюще джерело в Пістині на сусідній горі Клифі). На жаль, капличку на Стіжках чиїсь нечисті руки зруйнували. Хоча тут нечистих ніколи не бракувало.

Влітку 1944 року довелося виганяти звідти чорнокоричневих німецьких «щезників», які незважаючи на те, що ще навесні у березні радянські війська звільнили Косів, міцно засіли на вершині Зінякового верха, через що практично був перекритий рух далі у гори. Аж 25 липня вдалося захопити гору, яку росіяни вперто називали поміж собою Сопкою, то дехто й дотепер так на неї каже.

Хоча Стіжки не надто уже і подібні на Сопку. У геоморфології і геології сопка — це загальна назва окремо стоячих горбів і гір з округлою вершиною найчастіше вулканічного походження. Менш-більш сопку Стіжки своїми обрисами на- гадують хіба що із східного боку, наприклад, з об’їзної косівської дороги. На жаль, дехто переконує, що Стіжкам приклеїли назву Сопка московські вояки ще задовго до Другої світової війни — чи то ще під час російсько-турецької війни, чи — Першої світової. І все ж ми на це зважати не маємо аж ніяк, не триматися бездумно чужого, а пам’ятати своє рідне, бережно його охороняти і гідно нести у завтрашній день.

Михайло ГОРОДЕНКО


20 коментарів на “Гора Сопка або Стіжки або Зіняків верх”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Піші та велопрогулянки, походи та веломаршрути Карпатами – Косів, Косівський та Верховинський райони – для вас та ваших друзів чи гостей з інших міст!

RSS Нове на туристичному форумі

Туристичний відеоканал