Прадавнина Косівщини

В науковій, а особливо популярній літературі проблема праісторії Косівщини (заселення території людьми, рослинний і тваринний світ давнини) висвітлена дуже фрагментарно і несистемно. Побутує думка, що наш край перманентно опановано ледь не з пізнього середньовіччя, а до того це була безлюдна територія, куди вряди-годи заходили у пошуках поживи окремі індивіди чи невеликі групи, довго не затримуючись і не облаштовуючись для постійного проживання. Тому підтвердженням є окремі знахідки кам’яної доби і раннього металу (міді та бронзи), які мають характер «підйомного матеріалу» (не пов’язані з виявленням стоянки чи поселення), а значить можуть трактуватись як «випадково втрачені» чи «принесені згодом невідомо ким», що й підтверджує думку про незаселеність території до вже згаданої точки відліку – пізнього середньовіччя. Довершує безрадісну для нас картину відсутність будь-яких письмових документів про наш край не лише епохи Шумеру та Єгипту, але й «пізніших» Греції та Риму, ба навіть Київської Русі – а це «якихось» 1200 років тому…

В останні роки, щоправда, вченими Івано-Франківська, на підставі виявлених мегілітів та наскальних знаків (на зразок т.зв. «Терношорської Лади») у низці населених пунктів Косівщини, сформульоване твердження про особливий цивілізаторський вклад прадавнього люду нашого краю в світову історію, але воно не підкріплене альтернативними археологічними матеріалами і в багатьох випадках є поважні сумніви у тому, чи перед нами – артефакт, чи випадкове екзотичне природне утворення, тому обговорювати цю гіпотезу я не буду. Замість цього скажу, що системних археологічних не те, що досліджень, але просто грунтовних обстежень на Косівщині досі ніхто не проводив. Поважною причиною тому є… наші грунти. Їхня особливість − доволі швидке розкладання не лише органіки, заритої на невелику глибину, але й мінералізованих кісток та рогів. Саме тому важко сподіватись на віднайдення тут скелетів давно вимерлих тварин, людських останків, остеологічних кухонних залишків і т.п., що дуже ускладнює спроби достовірної реконструкції фауни, флори і антропологічної історії краю. Це і є головною причиною «непривабливості» Косівщини для професійних археологів, а не реальна ситуація з опануванням краю людьми давноминулих епох.

Щоправда, певні проблеми для системного заселення наших теренів таки були, але вони знаходяться в сировинній площині для виготовлення знарядь праці. Як не дивно, але тут, в загалом кам’янистій місцевості, майже відсутній кремінь, придатний для виготовлення рубил, скребків, наконечників стріл і списів (дротиків) – наш кремінь крихкий і виготовити з нього щось із переліченого практично неможливо. І в Косівському районі, і на прилеглих до нього територіях не виявлено покладів мідної руди, отож для виготовлення знарядь праці практично до приблизно 2500 років тому сюди потрібно було «імпортувати» або сировину, або готові знаряддя, що створювало немалі труднощі у життєдіяльності людських спільнот, головним джерелом існування яких було полювання на диких тварин, ловля риби і збирання дикоростучих харчових продуктів. Це, однак, не могло стати непереборною проблемою у питанні заселення нашого краю людьми кам’яної доби, позаяк чимало знарядь праці можна було виготовити з твердих порід дерева, обробивши «заготовки» на вогні та заточивши пісковиком. На жаль, такі «інструменти» ніяк не могли «дожити» до наших днів, отож про їхнє існування ми можемо лише говорити гіпотетично (спираючись, однак, на виявлені в інших місцях планети та описові звичаїв аборигенів Австралії, ескімосів та інших племінних груп, донедавна ізольованих від цивілізації).

А про те, що наш край ніяк не міг бути «безлюдною пустелею» є дуже вагомі непрямі докази. В Королевому на Закарпатті (Виноградівський район) та Буківні (Тлумацький район Івано-Франківщини) виявлено стоянки епохи раннього палеоліту – одні з найдавніших у Європі. Не так далеко від Косова – у смт Ланчині Надвірнянського району було знайдено рубила з епохи середнього палеоліту, творцем яких був палеоантроп (неандерталець), а випадковими знахідками періоду верхнього палеоліту буквально «усіяні» території, що прилягають як до південного, так і північного схилів Карпат. Давайте думати логічно й аналізувати, чи могли бути перешкодою для інфільтрації людністю наші гори, найвищі вершини яких ледве сягають висоти 2000 метрів над рівнем моря? Адже індіанці доколумбової Америки будували не просто поселення, а міста (!), не знаючи такого механізму, як колесо, на вершинах з відміткою 2400 метрів і вище (наприклад, Мачу Пікчу). Коли пригадаємо, що до настання епохи неоліту (у нас – це 6-7 тисяч років тому) головним засобом для існування людини було полювання на диких тварин, переважною стихією проживання яких є ліси, то Косівщина мала бути таким собі «Ельдорадо» для людей кам’яної доби і було б дивно, якби її ігноровано з незрозуміло яких причин. Звичайно, однією з поважних були періоди похолодання, коли Карпати, правдоподібно, вкривалися льодовиком, але це не означає, що життя при цьому завмирало. Якщо в с.Старуні Богородчанського району виявлено кістки мамонта та шерстистого носорога, то це є вагомим доказом поширення даних тварин і в передгірній та гірській зоні Карпат – а вони ж були улюбленим об’єктом полювання людьми палеоліту! Я переконаний, що в певних місцях Косівщини (де грунт забезпечує довготривале збереження кісток) у майбутньому обов’язково будуть виявлені залишки не лише цих двох видів, але й печерних лева і ведмедя, північного оленя, тура, буйвола та інших тварин, на яких також полювали мисливці усіх періодів палеоліту й кістки яких знайдено археологами в Городенківському і Тлумацькому районах.

Для відтворення реальної картини заселення Косівщини в кам’яну добу та до появи перших писемних документів конче необхідні системні археологічні дослідження, для проведення яких, як завжди, нема необхідних коштів. А те, що такі дослідження можуть відкрити чимало невідомого й цікавого, засвідчують пошукові обстеження, виконані в другій половині 90-х років минулого століття професором археології Л.Г.Мацкевим. Буквально з перших кроків ознайомлення з територією села Шешор, величезний досвід вченого дозволив відкрити наявність там двох пам’яток-стоянок епохи мезоліту – проміжної ланки між верхнім палеолітом і неолітом. Людність мезоліту ще не знала металу, але створила революційну для своєї епохи зброю – лука та приручила першу дику тварину – собаку. Це дозволило інтенсифікувати полювання на дрібних тварин, оскільки мамонтів і носорогів в дану епоху вже не було. Мезолітичні пам’ятки була відкриті на Косівщині вперше і їх детальний опис надруковано у збірнику «Старожитності Косівщини», який годі знайти в бібліотеці чи приватних книгозбірнях: там було також вміщено критичний матеріал про роботу владних структур і за вироком суду тираж знищено, як «шкідливий» − наклад спалили, наче в роки інквізиції.

Важко сказати, яким чином відбувалося становлення неоліту на теренах Косівщини і які саме домашні тварини (окрім собаки) з’явилися тут вперше – вівця, коза чи корова, але той факт, що давні гірськарпатські вівці (до їх породного поліпшення цигаями у 50-х роках ХХ-го століття) приналежні реліктовому видові цакель (поширеного в Трансільванії, Болгарії та Греції), явно походять з глибокої давнини і вони були, мабуть, першими свійськими супутниками людини в наших краях. Можливо згодом будуть виявлені остеологічні матеріали, які дозволять конкретизувати висновки з цього приводу.

Кожному жителеві нашого району вартує мати хоча б елементарні знання з археології, для чого достатньо ще раз вдумливо перечитати шкільний підручник «Історія стародавнього світу» і при нагоді відвідати Івано-Франківський краєзнавчий музей, який міститься в приміщенні колишньої ратуші. У цілком несподіваних місцях можна стикнутися з пам’ятками давнини, що мають неабияку історичну цінність – їх необхідно зберегти та показати при нагоді спеціалістам, занотувавши дату і місце (обставини) виявлення. Наведу простий приклад: 1996-го року під час косовиці на присілку «Село 1» у Яворові на своїй присадибній ділянці я виявив оброблений кремінець – як згодом встановили спеціалісти – скребок епохи неоліту. Через деякий час, за метрів 200 від цього місця, у заплаві ріки – частково оббитий камінь-кремінь, з якого такий скребок можна виготовити (археологи називають таку річ «ядрищем» або нуклеусом). Найцікавіше у цій історії те, що каменя такої породи декілька старожилів села, яким я показував скребок і нуклеус (див. рисунок 1) ніколи не бачили; мої спроби віднайти щось подібне в місцевих скалах теж ні до чого не привели. Це може вказувати на принесення даних артефактів з якихось інших територій, але безсумнівно одне: люди епохи неоліту бували в Яворові і навіть

Скребок епохи неоліту і крем’яний нуклеус (справа).

Випадкова знахідка 1996 р. на присілку «Село 1» села Яворів.

виготовляли тут свої нехитрі знаряддя праці. Необхідний для цього кремінь вони або приносили з собою з інших територій, або вміли (на відміну від нас, теперішніх) віднайти потрібну породу серед місцевого каміння чи скал. Само собою зрозуміло, що до Яворова вони прийшли або із Закарпаття, або (набагато імовірніше) з території Кут, Косова чи Коломийщини. Відповідно до цього аналогічні знахідки мають бути виявлені там, імовірно у більших кількостях та асортименті.

Епоха, коли неолітична людина вперше використала для виготовлення знарядь праці метал (мідь, а пізніше її сплав з миш’яком та оловом – бронзу) тісно пов’язана з іншим досягненням – індустрією керамічного посуду. Археолог Л.І.Крушельницька виявила в селі Текучій Косівського району одну з найдавніших солеварень, що її розбудували, імовірно, люди з племені фракійців (див. рисунок 2). Писали вони чи ні, і якою мовою розмовляли – нам достеменно точно невідомо, але наявність стаціонарної солеварні передбачає існування такого ж поселення, котре поки-що не виявлене.

2. Імовірний вигляд солеварні в с.Текуча ХІІ-Х ст. до н.е.

Виварювання солі з ропи – процес безперервний, отож у Текучій мусіла функціонувати община зі спеціалізацією виконуваних робіт: хтось займається виварюванням, хтось – заготівлею і доставлянням дров, а хтось заготовляє харчі і готує їжу бодай двічі на день. Одним полюванням і збиральництвом тут не виживеш, потрібні поля (городи) для вирощування зернових злаків, худоба для отримання молока та м’яса – тобто інфраструктура господарки. І все це було, треба гадати, не лише в Текучій, а й інших пунктах виходу соляної ропи – в Космачі, Уторопах, Пістині, можливо навіть у самому Косові − ще за тисячу років до Різдва Христового. Жаль тільки, що невблаганний час стер сліди такої діяльності, або ми їх просто не віднайшли, бо не шукали?

Переважна більшість істориків схиляється до думки, що Прикарпаття (а отже й Косівщина) – це прабатьківщина усіх слов’янських народів, які саме звідси поступово розселились на всі чотири сторони світу. Були праслов’яни народом землеробським і несхильним до кочування, вирощували жито, пшеницю, овець і просо, а з тварин – коней, корів, овець, свиней і кіз, заготовляли мед і віск диких бджіл, полювали на м’ясних (тур, олень, вепр, козуля, заєць) і хутрових (лисиця, вовк, ведмідь) звірів, ловили рибу й будували здебільшого дерев’яні житла-напівземлянки, а покійників спалювали на вогні. Сліди всього цього мусять бути присутніми на території Косівщини, бо хоча густота населення в ту пору (ІІІ ст до н.е. – ІІІ ст. н.е.) була невеликою, для забезпечення життєдіяльності були необхідні значно більші, ніж тепер, площі земельних угідь і неможливо уявити, аби наші терени залишались поза увагою тодішньої людності.

І на завершення – декілька слів про флору і фауну Косівщини сивої давнини. Відповідно до теорії утворення кам’яного та бурого вугілля, горючих сланців і покладів вуглеводнів (нафти і газу),− а всі ці копалини в більшій чи меншій кількості у нас наявні, сотні й десятки мільйонів років тому наша територія була вкрита буйною рослинністю, котра згодом внаслідок катаклізмів була «прикопана» масами землі. Під дією високого тиску і температури, без доступу кисню, йшло утворення вуглеводнів – складових нафти, газу та бітуму, котрий просякав гірські породи, утворюючи горючі сланці. Сотні років нафта виходить на поверхню в селі Космач, і люди давно використовують її для господарських потреб, хоча промислового значення дане родовище й не має. Багато років Косів опалювався газом, що його добували у с.Вербовець, а поклади бурого вугілля є на території Яблунова і Стопчатова – якийсь час його добували в сусідній Ковалівці. Поклади горючих менілітових сланців є практично в кожному селі, однак до їх практичного використання справа поки-що не дійшла. Але в шкільному музеї СШ № 1 м.Косова в 60-х роках був експонат сланців з відбитком скелета риб, що підтверджує їх органічне походження.

Карпати, за визначенням геологів – гори молоді, тому прадавньої рослинності тут, на жаль, практично не збереглось. Нема на Косівщині й дерев-довгожителів, вік яких перевищував би 1000 років, хоча невеликі участки пралісів, як засвідчує В.П.Лосюк наявні і їх слід взяти під державну охорону. Особливою увагою мають бути охоплені реліктові гаї і навіть окремі екземпляри тису ягідного, а в річці Черемош – лосось дунайський (головатиця), оскільци це одні з найдавніших видів дикої природи наших гір.

Сотні тисяч років людина співіснувала з довкіллям, нерідко завдаючи йому непоправної шкоди, не усвідомлюючи своїх дій. Настала пора буквально кожному з нас переосмислити своє відношення до світу, в якому живемо, а до своєї «малої батьківщини» − особливо. Від нас багато залежить, що залишимо у спадок своїм нащадкам – квітучу землю, чи малопридатну для життя територію. Для цього й потрібно знати минуле краю, адже не пізнавши того, що було, не зрозумієш того, що є – так твердить прислів’я одного з кавказьких народів. Вони, як і ми,− горяни, а гірська природа – особливо чутлива до необдуманих кроків людської діяльності.

Василь ГУМЕНЮК, канд.біол.наук, с.Яворів,

Також читайте:

Таємничими стежками Косівщини Озеро Лебедин – візитівка Косівщини Мандрівник із Косівщини відвідав понад сто країн ТОП-10 місць Косівщини