Фотограф Василь Іваночко: Таємнича Косівщина

Наш портал продовжує публікувати цікаві розмови з мандрівниками та прихильниками активного туризму в Україні.

Сподіваємось, що такі тематичні інтерв’ю допоможуть нашим читачам частіше подорожувати і якісніше відпочивати. І сьогодні “у нас в студії” легендарний дослідник Карпат і Косівщини зокрема, а також відомий коломийський фотохудожник — Василь Іваночко.

Нещодавно, ми з паном Василем здійснили чергову екпедицію у віддалене село  Білоберезка, де змогли пройти і протестувати новий маршрут на Писаний та Томаківський Камені в одній мандрівці. До речі, відео нашого походу на Писаний камінь, із села Білоберезка, вже переглянули більше 100!!! тисяч людей, а фото з походу ви можете переглянути в даній статті.

Народився Василь в смт Ланчин Надвірнянського району, там же ходив у школу, потім навчання СПТУ-14 в м. Коломия на столяра-будівельника, одночасно переїхав жити в Коломию. Після служби в армії пішов працювати художником в кінотеатр ім. Ірчана в Коломиї, потім трохи столяром-дизайнером в приватній бригаді.

З 2000 року зайнявся фотографією, пішов працювати в місцеву районну газету фотокореспондентом. З 2002 року захопився горами, з того часу багато мандрує, одночасно працює фотографом. Практично всі його світлини зроблені на фотоапарати Nikon D90 або Nikon D610.

— Коли ви почали мандрувати?

Та вже з самого дитинства. Бабуся жила серед лісу, мандрівки за грибами, ягодами чи дровами були звичними буднями, і мене малим часто брали з собою. Коли я вже сам міг ходити, запалав вогник цікавості до ще неходжених стежок, але зазвичай то було в межах сіл Молодятин, Марківка, Чорний Потік, Ланчин.

Говерлу колись бачив у якомусь фотоальбомі, вона мене не вразила – на вигляд просто стіжок. Тому й не було особливого бажання пертися у високі гори. До моменту, коли мене якось запросили у мандрівку до села Дземброня. Це був кінець серпня 2001-го року. Саме тоді, прогулявшись стежкою на Смотрич, я закохався у наші високі Карпати. Було враження, що я доторкнувся до океану не лише повітря, а якоїсь ще невидимої енергії. З того моменту ця закоханість мене не покидає.

Мабуть таки те, що я виріс серед горбів та лісів і стало причиною особливої любові до навколишньої природи, до її прихованих загадок. Було відчуття, що Чугайстр і мавки живуть поруч у якомусь особливому вимірі, для якого тоді ще не існувало визначень, але певні натяки можна було знайти в книгах, наприклад, «Голос трави» Валерія Шевчука, «Пісня про Гайавату» Генрі Лонгфелло та інших. Звичайно, хотілося самому переживати причетність до цих незвичних таємниць.

— Чому ви вибрали саме Косівщину для дослідження?

Насправді інтерес у мене не лише до Косівщини, але саме тут якийсь концентрат цікавинок і білих плям. І дивно якраз те, що вони заховані від більшості мандрівників практично у них під носом, поруч з відомими маршрутами.

— Які туристичні об’єкти вам сподобалось найбільше?

Першими були Смотрич і Вухатий Камінь з їх скелястими відрогами, потім були Шпиці. Одними з найулюбленіших були Близниці з їх кулуарами – я ходив туди по 5-6 разів на рік, на той час вони були ще не так масово відвідувані. І коли викладав фото в «контактах», люди дивувались, що така краса є в Україні.

Косівщину відкривати для себе почав трохи пізніше – Сокільський хребет я пройшов у 2007 році. Пішов від Тюдівської скелі, а в Яворів спустився однією з нестандартних стежок, завдяки чому й зрозумів, що на карті зовсім не всі скелі позначено. Потім ходив ще багато разів, щоразу відкриваючи для себе щось нове. Так Сокільський став одним з улюблених місць.

— Назвіть ваш топ-10 туристичних об’єктів на Косівщині.

Сокільський хребет у мене на першому місці, також хребти Брусний і Каменистий, озеро Лебедине, Білий Камінь в Лючі, жертовне святилище на горі Гаршиця, печера Довбуша в Шешорах, водоспад Шепітський Гук і кам’яні розсипи на вершинах Рунківка та Ґреґіт, урочище Терношори.

— Хто допомагає вам відкривати Косівщину?

Команди для дослідження нема. Більшість людей очікують, що їх приведуть у якесь красиве місце, і прийти туди – буде єдиним для них зусиллям. Водоспад Жолоб мені показав один друг. Інші я відкривав самостійно, бо у пошуках новинок не хотів водити друзів непролазними хащами та вітровими завалами.

— Скільки водоспадів вам вдалось відкрити для людей і за який період?

Більше 10 водоспадів я відкрив для загалу за останні два роки. Звичайно, що місцеві знали про них, але донедавна більшість туристів про них і не здогадувалась. Мені пощастило з окремими водоспадами тому, що я ходив весною – тут і шум води сприяв, і відсутність листяного покриву, коли місцевість легко проглядається між деревами. Влітку шум водоспаду стихає через слабші потоки води, листя на деревах теж є своєрідною ширмою та звукоізоляцією, то ж знаходити їх складніше. А прочісувати вздовж увесь струмок – не надто вдячна справа, хоча так теж можна.

— Чому Косівщина з таким потенціалом все ще така не популярна серед туристів?

Як на мене, то просто наслідок інформаційного перевантаження з боку інших, більш популяризованих, туристичних об’єктів. Ну і психологія приборкання найвищих вершин теж відіграє свою роль. Можливо, то лише питання часу і вгамування апетиту до високих гір.

— Що ви можете порадити чи порекомендувати мандрівникам-початківцям?

Найперше – це ставитися з повагою до Природи, думати, як максимально не наносити шкоди оточенню своєю присутністю. Боляче усвідомлювати теперішню екологічну біду з Чорногорою і Свидовцем. Якщо хочете дійсно відчути Природу, ходіть невеличкою компанією, опануйте мистецтво ночівлі в гамаку – так буде менше витолоченої території на стоянці, менше зайвого галасу.

Якщо плануєте йти нестандартним маршрутом – постарайтесь добре вивчити його наперед, з’ясуйте наявність джерел для поповнення запасів питної води. Варто знати, що на навігаційних додатках трапляються стежки, які вже не актуальні – зараз там запросто може рости чиясь картопля з квасолею або просто хащі.

— Які наступні подорожі ви вже запланували?

В планах є відвідати цікавинки Закарпаття та Бойківщини, їх є багато – це, наприклад, скелі в Ямельниці, Крушельниці, НПП «Зачарований край». Також у планах є Румунія, Словенія і Доломіти.

— Які місця чи люди запам’ятались із подорожей найбільше?

Якщо місця, то це перша мандрівка на Говерлу – то була зима і Чорногірський хребет виглядав як острови у морі хмар, каньйон Біказулуй в Румунії, надзвичайно прозора морська вода в Албанії (містечко Хімара), Кінбурнська коса… ну і багато інших. Гостинність людей, до яких я звертався, щоб уточнити деталі місцевості чи набрати води – практично всюди намагалися пригостити кавою, навіть нагодувати, особливо у Великому Рожині, Розтоках, Білоберезці.

— Які речі ви зазвичай берете із собою в мандри?

Речей стараюсь брати по мінімуму. Але навіть в одноденку завжди беру засоби для розведення вогню, складаний ніж, ліхтарик, аптечку, кусок шнура (паракорду). У високогір’я чи просто в прохолодну пору – фліска, дощовик, пуховка (як додаткове утеплення), термос з гарячим чаєм.

— Чим ви цікавитеся окрім мандрів?

Взагалі мандри є такою собі цікавою частинкою пізнання власної природи. Ще з початку 90-х років захопився дослідженням східної філософії, психології, релігійними вченнями. Тому цікавить природа взаємин людини з всесвітом, з іншою людиною, і найбільше – з власною сутністю. Мистецтво у цьому плані теж цікавить.

— Де можна прочитати описи ваших мандрів чи переглянути фотозвіти з мандрівок?

Я рідко описую мандри, бо не ставив собі це за завдання. Кожна мандрівка для мене – це в першу чергу просто нова стежка, новий ракурс для фото, нова ситуація з погодою та порою року. А фотозвіти можна подивитися на моїй сторінці у фейсбук.

— Які українські тревел сайти чи блоги ви читаєте і хочете порадити нашим читачам?

ПроПоходи на youtube – мабуть один з найкращих ресурсів для тих, хто вибирає собі спорядження і починає цікавитись походами. Дуже цікавий і нестандартний підхід до мандрівок на каналі Хащі.

— Чи траплялися з вами курйозні випадки під час мандрівок?

Звичайно. Наприклад, коли внизу в лісі шар снігу був десь на палець товщиною, і ми з друзями залишили снігоступи в авто, а на підйомі на Шпиці сніг був вище колін, місцями до пояса. Також була ситуація, коли під тентом кілька годин перечікували грозу неподалік вершини Мармароського Попа Івана, де під наплічники потекла вода, намокли спальники, потім в якійсь закинутій колибі, повній мишей, довелося сушити паспорти і гроші біля пічки, в якої зі всіх шпар валив дим, а я бігав до струмка за глиною, щоб ті шпаринки позамащувати.

— Чи вірите ви в існування місць сили? Якщо так, то назвіть три місця Косівського району, де ви відчували незвичайну енергетику, як позитивну так і негативну.

Мабуть я більше ходжу місцями з хорошою енергетикою. Для мене це хребет Сокільський (практично увесь), Шепітський Гук, урочище Терношори. Але є нюанси. Наприклад, щоб відчути природню енергію на Терношорській Ладі, після попередніх хаотичних відвідувачів треба якийсь час почекати.
Взагалі будь-яка енергія є нейтральною, позитивною чи негативною її робить саме дух людини.

Як відомо, найкращий спосіб мандрувати Косівщиною – це велосипед! Саме тому всі маршрути та gps-треки описані мною на сайті ВелоКосів

Автор тексту – гід Тарас Пасимок. Фото Василя Іваночка

Також читайте:

Косівщина Туристична Вогонь Олександр Педан + Косів + Терношорська Лада Верхні Терношори (gps-трек)