Карпатський лісовик – Чугайстер

Людина сьогоднішнього світу оточена аґресивним інформаційним полем. Це поле спрямоване, як стає видно, на руйнування людського розуму, нищення особистості і на перетворення всіх і кожного у ненажерливих споживачів «хліба й видовищ» та ґламуру. Боже створіння «за образом і подобою» — гомо сапієнс — підступними психолінґвістичними технологіями перетворюється з творця на біомасу. Чи є способи захистити себе й дітей від того лиха? Чи можна зберегти власний всесвіт від бездушно–немилосердної навали?

У нашому урбаністичному житті одним із механізмів та засобів захисту є… фантастика. Тобто чарівний світ казок, міфів, фентезійної літератури. Саме вони надають буденним речам романтичного шарму, додають доброти й того, у що хочеться вірити, що дозволяє вислизнути із задушливих обіймів реклами, попси, трилерів, жахів, порно.
Українська міфологія та демонологія як сукупність переказів про живу й неживу природу та людину розвивалася на основі давньої загальнослов’янської міфології.
В українськії міфології у художньо-образній формі знайшли поєднання реальні знання з фантастично-релігійними елементами та повір’ями. Вона ілюструє прагнення людини пояснити і упорядкувати навколишній світ, розкрити єдність людини і природи.
В цілому українська міфологія аналогічна міфології інших народів світу, проте вона має виразний національний колорит і художньо-образну своєрідність. Українська міфологія включає міфи про сутність і походження явищ природи, про походження людини (антропогенічні), про богів (теологічні), про виникнення Всесвіту (космогонічні), про неминучу загибель світу (есхатологічні) та ін.

В українській міфологічній традиції багато уваги приділялося природним стихіям, явищам оточуючого світу, різноманітним життєвим випробуванням, з якими зустрічається людина, тощо. Причому характерно, що всі ці сюжети максимально наближені до щоденного побуту селян.
Утрачаючи своє первісне значення, міфологічні персонажі поступово набували характеру художньо-поетичних образів усної народної творчості (такими є русалка , домовик , водяник , чорт та ін.).
Ще однією особливістю української міфології є поєднання християнських релігійних уявлень із язичницькими віруваннями.

… А ти, старий Чугайстере,
Заступнику і майстере
Усіх чудес побажаних, —
Почуй людей уражених.
Заглянь у ті віконечка,
Де ждуть тебе, як сонечка,
Зайди у ті хатиночки,
Де кличуть щохвилиночки…

Чугайстер (лісовий чоловік) — фантастичний образ української демонології. Виступає у фольклорних оповідях у невиразному окресленні: у вигляді високого, «лісового чоловіка», зодягнутого в білий одяг. Змальовували його як звичайного чоловіка, шкіра якого покрита довгим волоссям. Своїм поводженням і виглядом він нагадує лісовика, лісуна. Хоча, за побутуючими версіями, чугайстер — це заклятий чаклунами чоловік, якому «пороблено».
Найбільш поширеним цей образ був на Гуцульщині. За повір’ями тих країв, чугайстер ловить лісових нявок і поїдає їх. Проте до людей чугайстер нібито ставиться доброзичливо, поспілкувавшись з ними при зустрічі, він відпускає їх, не завдавши шкоди. Образ чугайстера — це оригінальний персонаж демонології українців, пов’язаний з давніми анімістичними та антропоморфічними поглядами на сили і явища природи, з вірою у чародійство і перевертнів — Очугайстер, Чугайстрин, Лісовий чоловік, Лісовий дід, Ночник, Гай, Снігова людина.
Чугайстрин — нічна й земна іпостась Буська-Гайст-ра (Лелеки). І священний птах Лелека, і цей напів-звір-напівлюдина, Чугайстер, були колись добрими людьми, але прокляті Богом. Вони приречені очищувати Землю. Гайстер-Бусел посланий знищувати гадюк, вужів, жаб, мишей та іншу нечисть, а Чугайстрин має очищувати Землю від лихих істот, що виникли із страчених дітей, самогубців. Якщо Бусько — охоронець дому, то Чугайстрин — охоронець людини далеко від дому (у лісі, на полонині).

Правда, Чугайстер може прийти вночі до хати й перевірити, чи є вода, а коли нема в запасі води, то візьме дитину й піде. Виходить, що він захисник від вогню, але й охоронець вогню, бо може й опівночі прийти до стаї чи колиби, щоб погрітися трохи, чи спекти зловлену Лісову Діву.
Отож Чугайстер, як і Лелека-Гайстер, пов’язаний із вогнем та водою. Він — захисник пастухів і лісорубів. Коли з ним добре повестися, то попередить, коли саме ведмідь нападе на стадо. Водночас він і сам нагадує собою ведмедя (медведя, як говорять у Карпатах).
Коли Чугайстрин зустрінеться в лісі, то лиха ніякого не чинить, хіба поспіває і попросить зустрічного потанцювати з ним. Танцюрист з нього шалений, а тому може статися так, що хвороблива людина не витримає темпу танцю («гуцулки-верховинки», «аркана») й помре. Засмучений Чугайстрин піде собі далі, а доброго танцюриста нагородить. (При цьому зауважу, що танці в горах досі називаються данцями).

Гуцули вірять, що «Гуцулку-коломийку» верховинці перейняли саме від Лісових Дів — Нявок. Коли наступають Русалії (Розигри), тоді Нявки (на Бойківщині — Майки, а на Поділлі — Мавки) танцюють на полонинах довкола кущів. Можливо, що обряд «водіння Куста», який зберігся на Волині, відбиває саме оцей танець-данець. Я вважаю, що слово данець (танець) походить від Дани, або Дана (Данка).

На Бойківщині забулося ім’я Лісового Діда — Чугайстра. Тут його називають просто Дідом, ;і на Закарпатті Ночником. Очевидно, що ім’я Чугайстрин було табуйованим. Нині Чугайстрина називають дідьком. На Рахівщині (Закарпатська область) Чугайстринові дали ім’я Гай.
Як лісоруби варили їжу в колибі, то порцію, яку самі їли, обов’язково лишали Чугайстрові на сволці, а самі йшли до роботи. Якби сніданок на столі лишили, чи на землі, то Нявка прийшла б і з’їла, а за сволок вона не сягне, бо мала. А Чугайстрин — високий. Як приходили лісоруби ввечері, а харчів не було, то вірили, що приходив Чугайстер, можна було спокійно спати. Де гостинно прийняли його, там Нявок не було — страчував».
Чугайстрові всі звірі в лісі підвладні. По воду посилає лиса, вовка, а сам не ходить. Ведмедя посилає проти багачів, аби вони пам’ятали, що й над ними є сила страшна. Не можна кривдити слуг Чугайстра — «звірів лісових».

Та чи не найцікавіше те, що в закарпатських легендах збереглася інформація, яка Чугайстра наділює вищим «статусом», ніж звичайний лісовик. «Нас є три таких, як я», — говорить Чугайстрин устами оповідача.

«Се чоловік^заклятий його сусідом. Він прокляв його вічно жити в лісі, і ніколи не вмре він, і ніколи ніхто не вб’є його, ніщо не з’їсть. Зустрівши в лісі чоловіка, не робить Чугайстер йому лиха, а чемно просить до танцю і танцює, поки чоловік не порве своє взуття, ще й приспівує шепеляве: «Людже люджем іграють-співають, а ми собі такой так, такой так!
Шепелявість Чугайстра вказує нам на його схожість з давньоіндійським Пушаном, якому Рудра (бог грози, гніву, люті) вибив луком зуби. Рудра — попередник Шіви й нашого Перуна-Громовика. Очевидно, що й праукраїнці знали легенди про вибиті зуби Чугайст-рина. Пушанові, через його беззубість, приносили в жертву кашу. Лісоруби й літувальники карпатських полонин варять кулешу й бануш, які приносили в жертву Чугайстрину. Давньоіндійський Пушан прийшов до греків як пан. Очевидно, що й карпатський Чугайстрин ввібрав у себе риси Пана.
Він ходить лісами, співає або спить. Його дуже бояться Нявки. Знайде в лісі купу листя або рішя, зариється, як ведмідь, і чатує на Нявку. Та йде собі, безпечна, лісом, співає, роззирається по боках, перескакує, а він хапає її, розідре надвоє і їсть».

Чугайстер не завмирає і не впадає у зимову сплячку. Він не боїться холоду і нагадує, за всіма ознаками, карпатську «снігову людину». «В бутині (тобто на лісосіці — С. П.) спали люди в колибі, а один не спав. Чує: хтось чупкає. Доперло двері, несе дівча поперед себе. Лісоруб питає Чугайстра: «А ти що тут хочеш?» — «Нічого, нічого. Хочу собі м’яса трошки всмажити». Кинув Нявку у ватру, пообертав-пообертав та й пішов з тим геть».
Легенди про Чугайстрина перегукуються з легендами про ведмедя. Колись люди вірили, що цей цар лісу був людиною, мельником, який вирішив налякати Бога, і за це Бог перетворив збитошника у лісового звіра — ведмедя. Дослідник давньої віри наших предків Б. О. Ри-баков вважає, що «Волос міг бути господарем лісу, богом мисливської здобичі, що виступав у подобі ведмедя. Можливо, що саме ім’я його було лишень про-зиванкою, алегорією, викликаною табу на дійсне ім’я:

Волос — Волохатий, космач». Гадаю, що здогад академіка підтверджується записами про Чугайстрина. Чугайстер — ось яким могло бути справжнє ім’я Волоса.
Чугайстрин може мати від двох до семи метрів зросту, або ж такий високий, як смерека. Може з’явитися танцюючим вітром (вихором). Буває, що спить, звившись у калач довкола залишеної людьми ватри. Шерсть на ньому біла або чорна; біла й борода, сині очі. Лісоруби вірили, що взимку Чугайстрин залазить у димник (димохід) колиби грітися й там співає.
Те, що Чугайстрин — одноногий і бородатий, дає нам привід ототожнити його з християнським Нико-лаєм (Миколаєм, Микулою). Миколай рятував людей на воді. Чугайстер теж потребував мати воду проти вогню. Миколая гуцульські гончарі зображували на печах, богомази — на іконах. Миколая малювали з одною ногою, що визирає з-під одягу. Одноногі дідьки е на Збруцькій статуї, в нижній зоні (ярусі).

Карпатський Чугайстер — це, безперечно, персонаж, схожий до снігової людини. Якщо зафотографувати відбитки ніг і рук (лап) на Довбуше-вих, Пинтьових, Чортових каменях, то вони — справді велетенські, як і в тих гоміноїдів, яких начебто бачили в Гімалаях, на Памірі, Кавказі, в Сибіру, у Каліфорнії. Не знаю, можливо, колись вдасться вийти на контакт з цією загадковою істотою, яку названо «сніговою людиною», але я переконаний, що науковий світ сприймає за істину міфи про гірського бога.
Розміри стопи начебто становлять 37 сантиметрів у довжину й 16 сантиметрів у ширину. Приблизно такі ж «сліди» видовбані на Писаному та інших каменях у Карпатах. Зріст «снігової людини» становить приблизно 220 сантиметрів.

Великим гірським божеством постає Чугайстрин у легенді, записаній мною в гуцульському селі Микуличині, де його знають і під іншою назвою — Очугайстер. Це дід з сивим волоссям на тілі, білою бородою, синіми добрими очима; робить добро людям, допомагає їм у біді.
Як бачимо, в багатьох легендах Чугайстрин з’являється як вітрогон, вихор, танцюрист, співак і мисливець на нявок, які називаються ще й лісовими, лісовками, лісовицями, злісними, бісицями, красними дівами, що народилися зі страчених дітей. Очевидно, що демонологічні персонажі найнижчого рівня перемішалися, а колись вони мали більш конкретне поле діяльності. На Бойківщині їх називають ще майками.
Майже ніде, хіба що є глухий натяк у «Гуцульщині» В. Шухевича, Чугайстер не виступає у парі з таким же божеством жіночого роду. Шухевич же зафіксував, що нявок ловлять дикі люди, які жиють тепер лісами; вони такі, як ми, лиш без убрання, але оброслі, як вівця, і виїдають нявок.
Проти Чугайстра, як і проти всіляких потойбічних «прибульців», використовували сокиру — як оберіг.

Чугайстер: легенди, оповідки, казки

Печера Чугайстера
Жив-був колись в Кривченських печерах див на ймення Чугайстер. Його називали ще Господарем. А був той Чугайстер дуже багатим і сильним. І весь світ його боявся. Як вночі виходив з печер, то за ним летіла хмара летючих мишей, величезна сова і яструб. А в ближньому селі жила бідна дівчина Наталка. На біду вподобав си її Чугайстер і якось вночі викрав і заніс сплячу дівчину до своєї Печери.
Як розбудилася Наталка, то відразу почала втікати. А Чугайстер біг за нею, просив, обіцяв всі багатства землі. Вже як досягав її своєю страшною рукою, то збурилася земля і зірвалася скеля та відсікла ту ручищу. В ту ж мить окам’яніли і Чугайстер, і сова, і яструб. А летючі миші з того часу не мають в печері спокою.
Родина плакала за Наталею. Ходили брати і родичі до печер, бо всі дуже любили дівчину за красу і доброту.
Сиділи вони на тім місці роками, звели собі хати. Стало тут село Плакана. А чого Плакана? Во плакали всі за дівчиною. Так-то…

ЧУГАЙСТЕР — Демонологічна розповідь Гуцульщини

Я спав на полонині коло худоби. Спало нас в колибі два. І той другий уночі кричить ґвавту і пускається тікати з колиби. Я його ловлю, тримаю і ніде не пускаю. А він кричав: “Чугайстер! Чугайстер!” Я його тримав, доки він не заснув. Рано ми пробудилися оба разом. Мені нема нічого, а він устав, хреститься, роззирається на всі сторони.
– Йой, Господи Боже! Богу дякувати, що є вся худоба.
– А що, – кажу, – Василю, з тобою?
– Та, – каже, – сночі прийшов чугайстер та й здоймив догори колибу. Та й вітер колибу забрав, та й забрав усю худобу.
Так ‘му ся снило і такий страх був.

Казка про Чугайстрина

«У пана був слуга. Погодилися, що служитиме рік на рєд одежі (тобто за крисаню, сорочки, киптар, гачі — штани з доморобного сукна, постоли, сардак — С. П.). Пан мав з легі-ня користь, але за службу не дав нічого. Зажурився бідний слуга та й пішов собі. Йде лісом, зустрічає малого й сивого діда. Привіталися, а дід зміркував щось і питає:
— Чого журишся, легіню?
— Були б ви на моєму місці, то й ви зажурились би.
— Та розкажи щось.
— Та я в пана служив за рєд одежі, а він мені нічого не дав.
— Ей, легіню, то всі пани однакові. Вертайся до нього й скажи, що ти ще не добув рік. Поговорили собі, й хлопець вернувся до пана:
— Ти чого вернувся? — питає пан.
— Бо я не добув ще у вас.
— Ти добув!
—Ні.
— А що ти будеш робити?
— Буду кури смотрити.
— А в мене кури не несуться та й мені такого слуги не треба…
— Я піду кури скубати, та й будете мати подушки.
— Та де ті кури?
— Я знаю. В лісах…
— Та нема там.
— Для вас нема, а для мене є.
Отак леґінь говорив, як його намовив Дідо (а то був Чугайстер). Пішов він від пана, а пан — назирці за ним. Хлопець зник, а Чугайстер виходить назустріч панові.
— А куди ви, пане, йдете?
— Ей, вам не питати, а мені не казати.
— А чому?
— Бо я — пан.
— Ей, ні! Пани по дебрях не ходять. Ти із зависті сюди прийшов. Ти не прийшов з доброї волі. Ти не дав слузі рєд одежі, за який той тобі рік відслужив, то ти маєш звідси голий вернутися. Постоли загубиш у потоці, сердак на суці зависне, а як будеш їхати чугилом з гори в долину, то задниця гола лишиться.
Пан вислухав Чугайстра, але своє питає:
— А де ті кури, що треба скубати?
— А кури будеш скубати там, де твоя пані лишилася. Скуби собі до самої смерті.
І напустив Чугайстрин на пана ведмедя, що той постоли в потоці лишив, сердак на суці завис, а гачі на чугилі лишив.
Отак Чугайстер провчив пана».

Легенда про Чугайстра

Надзвичайно цікаву легенду про Чугайстра вдалося записати в селі Микуличані, яке входить нині до складу Яремчанської міської ради:
«Одна жінка не мала дітей. Вона пішла до Чугайстрина й попросила, аби він подарував їй розраду та втіху. Чугайстер вислухав її і сказав: «Добре, я тобі подарую дві дочки, але вони не будуть належати тобі одній, а всьому світові, й одна без другої нічого не зможе зробити на землі».
Жінка зраділа й пішла від білобородого Діда додому. А скоро вона народила двійнят. Але одна дочка була без рук, а друга — без очей. Дочки скоро повиростали, але одна без одної не могла й кроку ступити й не могли нічого зробити дві дівчини, бо одна бачила все, знала, як щось зробити, але не могла, бо не мала рук, а друга мала руки, знала й уміла, як зробити будь-що, але не бачила, бо не мала очей. 1 ці дві дівчини належать донині всьому світові. Бо дівчина, що без рук — то сама ідея праці, тобто розумова Праця, а дівчина, що без очей — Праця фізична, тобто втілення ідеї».

Чугайстер — Оповідка

«Чугайстер — то вітровий дідо. Він швидко бігає на одній нозі: танцює, що листя і гілля до землі присідає. Деколи він може відірвати свою ногу і рубати нею дрова. Оброслий волоссям… Я пас худобу на Закарпатській стороні гір. На дощ збиралося, а корова загубилася. Я долоні зложив і загалалакав. Луна пішла поміж гори, відбилася і вернулася назад.
І так було три рази. А за четвертим — другий пастух каже: «Ти Чугайстра прикликав». Господи! Як почали громи бити і дощ! І вівці, і корови позбігали вниз… Кажуть, що вночі не можна свистати і кричати, аби не прикликати Чугайстра…
А ще таке було. Я пас вівці на Івана (тепер кажуть на Купала — С. П.). Нявки зібралися на горі Сивулі й колом танцювали «Коломийку». То є їх танець. Від них і люди навчилися тої «Гуцулки». Коли я підійшов ближче, то нічого і нікого не було. Зникли. Я пас корови і спав у колибі. Серед ночі влітає Нявка, а за нею — Чугайстер. Зловив її і поніс».

Розповідь Володимира Курчука

«Коли я був малий, то бабця моя вірила, що з вечора в хаті має бути два-три відра, наповнені водою, і мають бути замкнені двері. Щовечора посилала мене по воду. «Іди, — казала, — бо прийде Чугайстер і дітей украде». Я питав бабцю: «А який то Чугайстер?» — «А це такий дідо на одній нозі з бородою». Ще казали, що не можна вночі в ліс виходити і свистати вночі не можна, бо Чугайстер забере».

Антін Онищук: Записи про Чугайст-рина

«Чугайстер зайшов до полонинської колиби, поправляв ватру. Вівчар каже: «А що ти тут робиш?» — «Хочу загрітися». А вівчар схопив сокиру та й перед ним поклав вістрям угору. «Сідай», — сказав. Той сів. Став Чугайстрин проситися, аби його відпустили. «Не пущу!» — зловив його двома мізинчиками вівчар і тримав. «Пустіть, то скажу, що завтра тут буде».
Чугайстрин попередив, аби не спали пастухи завтра, бо прийдуть на полонину вовки й ведмеді та й усю худобу понесуть. І дійсно другого дня прийшли вовки, та ведмеді — всі по парі, та вівчарі їх відігнали від отари».

Антін Онищук: Демонологічне оповідання

«Розказував мені один, що спало їх сім у колибі. Та інші спали, а вони два — ні: він і ще один дідо ясінський. То було під Русков (полониною — С. П.). Але чують вони — щось спищало одне, у другім гру-ні; спищало так, гейби дитина; нявкнуло дуже та й тихо.
Але десь так може за кандрас години каже йому дідо:
«Дивися, онде Чугайстер». То була місячна ніч. Він дивиться, а то другим боком йде чоловік великий, як смерека, у білім шматтю.
Увійшов він у колибу. Ті, що спали, побудилися і збоялися того дуже. Але Чугайстер каже: «Ви не маєте чого боятися, людоньки, бо я ті лісовиці виїдаю. А вам не треба мене боятися. Нас було у мами сім синів, і всі ми розійшлися по всім світі й виїдаємо ті лісовиці, ті нявки. — Та й відтак питається тих людей: — А чи не слідно у вас щось такого, що ви не можете знати, що то є?» Каже один: «Слідили-смо^-уди, в груни, щось такого, що ми не могли знати, що то за звірка».
А Чугайстер махнув рукою і каже: «Ну, я уже тоту з’їв. Уже тої лісовки нема».

Казка про Чугайстра

Народна казкарка Явдоха Юрчак із села Полик Богородчанського району розказувала, що дівчата з її села йшли по гриби.
Враз у лісі скрутився вітер, і дівчата побачили, що Чугайстер танцює. Став він захапувати дівчат. А Параню Писяк той крутінь ухопив з гурту, закрутив нею та й кинув з берега в річку: якби не вміла плавати, була б утопилася. Прийшла вона мокра додому та й каже:
— Мамочко, мамочко, я вже більше в ліс не піду. Мене там якийсь крутінь як ухопив, то я мало не втопилася в Бистриці.
А мама каже:
— Аби його шляг трафив! То, певне, Чугайстер збиткувався.
Другої днини пішла до лісу стара Писячка, перейшла дорогу, а тут звіявся вітер — надлетів Чугайстер та й б’є її лахманами, а вона не дається бити. Лахмани — стара одежина, але Чугайстер убрання не має ніякого. Дик… Зарослий. Ніби чоловік, але має довге волосся, борода дуже довга, очі дуже страшні зверху, як у жаби, — він увесь страшний. Волосся на голові біле, як сніг, і борода біла, як сніг, і все волосся, яким укритий, біле.
Мама тої дівчини прийшла з лісу додому та й лише слину лигає (ковтає), а донька запитує:
— Мамо, що вам є?
А вона нічого не каже — махнула рукою. Лежала так до днини, а вранці пішла до старого Тудуня на відмову. Той відмовив страх — стало їй легше. Вже вона на ту лісову дорогу більше навіть не виходила.
А люди говорили в селі:
— Зачепили обидві Чугайстра. Може, якби стара не кляла вдома, то нічого не пошкодило би…

Українська демонологія — сукупність міфічних уявлень народу, яка спирається на віру в злих духів (демонів). Символіка української демонології — символіка, пов’язана з образами чортів, відьом, домовиків, русалок, мавок, песиголовців, упирів та інших. У час прийняття християнства український народ мав розвинену демонологію. Однак з часом саме під впливом християнства змінився погляд на демонологію: надприродну силу воно остаточно обернуло в силу злу, нечисту.
Етнографи вважають, що переважна більшість образів української демонології має дохристиянське походження. Вірування народу в злих духів пов’язувалися з їх уявленнями про навколишній світ. До найпоширеніших в українській демонології образів належать відьми, русалки, мавки, домовики, упирі, вовкулаки, змії, песиголовці і т. д. Частина з них є генетичним продовженням та своєрідною трансформацією образу чорта, який, згідно народних вірувань, виник раніше, ніж із хаосу утворився світ.
Створені українським народом демонічні образи яскраві, химерні, а втім реальні, так як може бути реальним живопис талановитого колориста, котрий відходить від суворості ліній та витриманості перспективи, натомість відтворює своїм пензлем імпресію образа у вишуканому поєднанні фарб, не могли не відбитися у народних казках та піснях, повсякденному спілкуванні, а також творах українських авторів як класичних, так і сучасних

Як відомо, найкращий спосіб шукати Чугайстра – це велосипед! Саме тому всі детальні описи маршрутів та gps-треки описані мною на сайті «ВелоКосів».

Знайшов і впорядкував гід та журналіст Тарас Пасимок

Також читайте:

Карпатський вечір Вогонь Фотограф Василь Іваночко: Таємнича Косівщина Чарівні істоти: Мавки