17.12.2020Мандри далекі і близькіПереглядів: 7 372

Мандрівка на Схід України

21 вересня в Косівському музеї народного мистецтва та побуту Гуцульщини відбулася презентація косівського сайту «МапаКосів» — про пішохідний туризм в Карпатах та Україні. Захід присвячено Міжнародному Дню туризму в Україні, а також ШОСТІЙ річниці існування волонтерського проекту. В рамках зустрічі, вперше в Косові відбулася показова чайна церемонія, де кожен з присутніх зміг безкоштовно спробувати елітний китайський чай від проекту «Підпільна Чайна».

На зустрічі я поділився планами щодо розвитку сайту, які були успішно втілені за півроку, а також розповів присутнім про захопливі мандри Україною, що тривали більше місяця. За цей час мені вдалося пройти від озера Росохан до Синевиру в Карпатах, згодом двічі побувати в місті Рахів, відвідати кам’яні фортеці Тустані та Бубнища, мандрувати містами Центральної та Східної України (Полтава, Дніпро, Запоріжжя, Харків), а також побувати в Місцях Сили – на острові Хортиця та Кам’яній могилі в Запоріжській області. Потім побувати на Азовському морі та найбільшому озері України – Світязі. Завершились місячні мандри в місті Тернопіль. Як я і обіцяв на презентації, – про мандри Україною вже написані 20 статтей, тому всі зможуть оцінити красу нашої країни, навіть якщо вони не потрапили на зустріч в музей і не почули цю інформацію особисто від мене.

Отож розпочалась моя мандрівка на Схід, де я побував вперше в житті, з Києва. Було вирішено з друзями рухатись до моря нічними потягами та електричками, бо по-перше це дешево, а по-друге можна протягом дня гуляти новими містами, а по-третє залізничний транспорт Східної та Центральної України в набагато новішому і кращому стані, ніж на Західній – відбувається фактична дискримінація жителів різних регіонів. Можливо, через густоту населення туди відправляють сучасні і нормальні потяги, а згодом вже відпускають їх доживати віку в Карпати та в сторону Львова.

Черкащина

Виїхавши з Києва в сторону Полтави було прийняте рішення зробити перепочинок в селі на Черкащині, щоб гарно підготуватись перед мандрівкою. Ну що сказати – це для мене стало певним ментальним шоком, якщо чесно. Я вперше побував на справжніх легендарних чорноземах України, скуштував вирощені там фрукти і овочі, познайомився з фантастичними людьми. Все таки життя в селі, поряд з природою мені більше подобається, ніж у великому шумному та брудному місті. Люди самі відкриті і прості, можна сказати, що ментальний архетип українця в населенні нашої країни, на мою дуже суб’єктивну думку, якраз там десь і закінчуються під Полтавою. Полісся, де я вперше побував, та Черкащина, резонують із Галичиною, де я прожив майже 30 років на одній хвилі, – це свої люди, однозначно.

Тому чесно кажучи, я навіть невпевнений, що Азовське море, де я побував вперше в житті справило на мене більше враження, ніж це село. Той енергетичний дзен і баланс, сила, яка там надихає жити – це речі, які назавжди закарбувались в пам’яті. Важко жити там і не любити цю життєдайну плодючу землю. Чесно кажучи хотілось там побути подовше і обов’язково повернутись ще! Зарядившись позитивом та новими враженнями, ми рушили до Полтави.

Полтава

Місто саме невеличке, центр досить компактний, схожий на області центри Західної України, типу Франківська чи Тернополя. Досить комфортний для життя, багато зелені і парків. Сама архітектура давнього центру міста має яскраво виражений імперський російський стиль, який явно підтримувався і культивувався за Союзу. З усіх споруд, навіть вокзалу, не кажучи за центральну площу, так і кричать вивіски про великих полководців, які розбили шведів та Мазепу. Сама центральна площа міста збудована на честь цієї перемоги. Загалом місто цікаве, але не скажу що залишилось бажання побувати там ще раз. Це явно не мій культурний простір. Люди говорять українською, російською та суржиком, десь по 30% відсотків відповідно. Також додало вражень про Полтаву і учасниця купе, – дівчина 20 років розповідала оточуючим, що не варто їхати в АТО, бо там відбуваються страшні речі, маючи на увазі ті, які нібито здійснюють наші вояки. Мені, аж мову відібрало від почутого.

Але, я не хочу закінчувати розповідь про це місто на негативній ноті. По-перше під час навчання в Києві, в мене були друзі з Полтави і всі вони були дуже сильні фізично – справжні козаки, та і їхня патріотична позиція не підлягала сумніву. Також, я раніше від багатьох людей чув, що в Полтаві живуть найкрасивіші жінки. Отож, можу сказати впевнено і чітко – це і справді так! Хоча українські жінки і так найкрасивіші в світі, але такої концентрації красунь, яку я бачив в Полтаві, я не бачив більше ніде, хіба в Косові).

Дніпро

Рано-вранці прибувши до Дніпра я здивувався, що всюди висять банери із рекламою, про роботу в Польщі – коли живеш в Західній Україні, то звикаєш до такого, але не тут. Хоча із початком війни із Росією, дивно очікувати іншого. До речі, під час мандрівки електричкою із Черкас до Полтави у вагонах продавали з рук темний польський перець (горошок) – ну це реально смішно!)))))Також в Дніпрі було помітно дуже багато дорогих і нових машин на польських та литовських «євробляхах».

Отож місто саме дуже красиве, територіально дуже велике, вдалося в чудову сонячну погоду погуляти центром та відомою і красивою набережною.

Архітектура одночасно імперська, радянська та сучасна, – все це насправді гарно лягає в урбаністичний ансамбль міста, додаючи йому певного стилю, особливо на фоні таких безликих і сірих міст як Київ. Я б назвав Дніпро – Східним Львовом, де на одній вулиці більше історичних будівель, ніж в усьому Києві разом взятому. На набережній дуже круто – явно такого простору для відпочинку бракує в Києві, де я прожив не багато не мало – 5 років.

З негативу можна відзначити наступне – люди живуть ніби в іншій країні, напевно це якась така країна як Білорусь, чогось виникла така асоціація. Навіть акцент російської мови такий донецько-московський, з розтягнутими словами, зовсім не схожий на київський м’який варіант. Смішний випадок трапився, коли я смакував каву в кафе на набережній, то сказав офіціанту років 25-ти – «принесіть будь-ласка рахунок», на що отримав оригінальну відповідь «У нас, к сожалєнію, нєт тархуна». – занавєс)))

По моїх суб’єктивних відчуттях місто більш проросійське, ніж Одеса, раніше вона в Україні для мене особисто тримала лідерство в цьому плані. Одним словом було стійке відчуття, що я не в Україні, а десь за «порєбріком»)

Запоріжжя

Місто тепла і смогу!) Такої «копоті» я ніде більше не бачив), тому не дивно, що це місто часто фігурує в різних українських Інтернет-мемах саме щодо чорного диму, яке його окутує. Це місто широких проспектів і високих людей – насправді тут живуть найвищі люди в Україні, ніби місто баскетболістів, може то все через смог?)

Архітектура схожа до Дніпра, вулиці і тротуари дуже широкі, повітря пахне морем і сухістю. Приємне місто насправді, але, звісно, Хортиця мені сподобалась більше!

Головне в Запоріжжі не забувати закривати на ніч вікна і включати «кондішн», бо якщо цього не зробити, то вранці можна проснутись негром і всередині і зовні). Саме в цьому місті, я зрозумів, яку глобальну і важливу роль відіграє кондиціонер і як погано, коли його нема.

Смішний випадок був на ЖД вокзалі, де було вирішено ночувати в «кімнатах відпочинку». Краще ніколи цього не повторюйте – в кімнаті ночують разом з вами різні незрозумілі люди, вікно відкрите на перон, а на вихід замуроване, тому заснути навіть із затичками для вух просто нереально). Фактично, з таким же рівнем комфорту я міг і в залі очікування покимарити, а не за 150 грн., – одним словом сервіс «Укрзалізниці» це ще той треш і угар в буквальному сенсі.

Острів Хортиця – місце сили

Я люблю природу більше за людей і бетон – так було і буде завжди, тому «тусити» в місті більше місяця мені не хочеться, я повертаюсь у свій затишний «кокон» в Косові. У Косові затишно, не так шумно і гори поряд, а якщо сформувати свою тусу адекватних людей, чий рівень інтелекту відповідає твоєму, то жити можна достатньо комфортно, за невеликі гроші насправді.

Отож і острів Хортиця та Кам’яна Могила мені дуже сподобались. Козаки явно були люди не дурні і знали, де будувати свою військову базу. Місце шикарне, купання в чистому, на фоні Києва, Дніпрі приємно вражає – видно було на глибину двох метрів і вода була явно не коричнева.

Цікавий і музей під відкритим небом, але кількість експонатів не велика, а якісь екскурсоводів дорівнює нулю. Шкода, що головний музей про козацтво на реставрації вже з 2015 року, отож я зміг побачити лише бутафорну Січ із людьми-працівниками, які там просто відбувають свій номер – зрєліще я вам скажу ще те, як мінімум я чекав від туристичної інфраструктури більшого.

Але сама енергетика місця просто зашкалює, готель на самій Хортиці досить непоганий, там можна зупинятись, адже від ЖД вокзалу у Запоріжжі до Хортиці їхати «кусок» дороги – від 1 до 1,5 години, ну і вечором маршрутки та тролейбуси туди не часто ходять.

Цікавим відкриттям стало древнє капище, яке там відкрили вчені в 90-х роках. Капищу більше 4000 років, йти звідти не хотілось, зовсім інші емоції порівняно із шумною Січчю.

Одним словом місцина бомбезна! Хотів би її відвідати, коли відкриють музей!

Ще з позитиву хотів би відзначити велику кількість велосипедистів, як в самому Запоріжжі, так і на Хортиці, на острові є велопрокат.

Харків

Фактично, від Запоріжжя до Харкова набагато легше і швидше дістатись потягом, ніж до Києва, тому ми з друзями вирішили на зворотному шляху, після Азовського моря, побачити вперше і оцінити цей український мегаполіс

Враження від міста лише позитивні, – центр і набережна дуже масштабні, дуже цікаве і красиве молодіжне місто. Хотілось би його відвідати ще і погуляти більше, а не лише один день. Люди позитивні і спокійні, готові допомогти і підказати, не дивуються коли я звертаюсь до них українською. Трохи заблукав був в центрі, але все одно це було круто. Багато церков та монастирів, є ніби окремий «православний район», де більшість сакральних споруд розташовано. Найбільше в Харкові та Дніпрі вразили велетенські будівлі в центрі цих міст.

Також варто відзначити, що на сьогодні Харків є столицею чайної культури України і найбільше чайних магазинів розташоване саме в цьому красивому місті!

Опісля відвідин Сходу, я поїхав через Львів на північ України, до озера Синевир, а згодом до Тернополя.

Тернопіль

Одне із моїх улюблених міст. Тут затишно і багато парків, де можна гуляти в теплу пору. Також плюсом є велике озеро в центрі міста, відносно чисте, де зосереджується молодь для відпочинку. В мене найбільше друзів саме із Тернопільської області, тому я тут буваю часто. Варто відзначити нову відреставровану набережну, пляж «Циганка» та багато інших прикольних місць в центрі.

Варто віддати належне таким містам, як Львів, Івано-Франківськ та Тернопіль, де за останні десять років достатньо відчутно відреставрували історичний центр і зараз вже не соромно за ту історичну спадщину, яку нам залишили поляки, австрійці та німці. Бо я пам’ятаю, як у Льовові ще в 2000-х роках було страшно ходити в центрі, де на тебе могли впасти куски старих балконів, зараз ситуація кардинально змінилась.

Отож мандруйте і будьте щасливі!

Тарас ПАСИМОК. Фото автора.