19.08.2022Походи та маршрути КарпатамиПереглядів: 13 871

Яйко Ілемське, Горган Ілемський, озеро Забуте

Яйко-Ілемське — гірська вершина в межах Долинського району Івано-Франківської області, на південний схід від села Мислівки. Розташована в західних Ґорґанах (Українські Карпати), на хребті, що тягнеться від річки Свічі до річки Молода, і включає ще, крім Яйка-Ілемського, такі вершини: Великий та Малий Лисаки, Поганець, Укерня, Сиваня Лолинська, Молода, Яйко-Перегінське. Є другою вершиною за висотою в даному пасмі. Висота 1680 м. Назву гора отримала за характерну форму, що нагадує яйце. Північно-східні схили стрімкі, урвисті; південно-східні та північно-західні — пологі. Поверхня вкрита кам’яними розсипищами — ґреготами. Верх гори відкритий.

Трапляються субальпійські чагарникові пустища. Нижче 1600 м. — пояс гірсько-соснового криволісся, що переходить у смерічники. Збереглися угруповання сосни кедрової. На північних схилах розташоване заповідне урочище «Яйко», на південь від гори — Урочище Укерна. З вершини відкривається чудова панорама — на півночі видно весь хребет Аршиці (з найближчою його вершиною — Ґорґаном Ілемським). Далі на схід видно гострий пік Високої та плаский Ігровець, а також далеку Сивулю. У південно-східному напрямку домінує вершина Молодої, від якої тягнеться до Яйка-Ілемського хребет з вершинами Поганець, Укерня, Сиваня Лолинська. Зліва від Молодої помітна Ґрофа. У південному напрямку видно Негровець, а на захід — безліч нижчих заліснених хребтів у долині річки Свіча, серед яких виділяється Менчил. У перспективі північно-західного відрогу Яйка-Ілемського низько в долині проглядаються будівлі села Мислівки, а над ними височить хребет Хом.

Третій день

Проснувся я в палатці повній метеликів, я про цей феномен згадував в попередній статті) — Вйо в Горгани: озеро Росохан, хребет Аршиця, озеро Аршиця. Цілу ніч мені спати не давали, літали). Ранок був, на щастя, сонячний і в цьому плані нам дуже пощастило, бо якщо я ходжу в гори в туман чи дощ, то я собі підкорені вершини не зараховую). Вважаю їх «розвідкою боєм»). Саме так сталося, коли я двічі був на Сивулях, але в сильний туман і дощ — враження я вам скажу ще ті. Я давно хотів піднятись на Яйко-Ілемське, можливо тому, що в Горганах питомі назви гір віють якоюсь древністю, магією та сакральністю. Спустившись трохи з лісу на полонину Мшана, ми попрямували без важких рюкзаків на вершину Яйка, добре заховавши їх в лісі.

Ми йшли синім маршрутом, що веде долиною річки Свічі, далі вздовж потоку Правич виводить на полонину Мшану. На полонині влаштоване місце для стоянки, є джерело. Звідси синій маршрут продовжується підйомом на північно-західний відріг Яйка-Ілемського і через полонину Довге Поле (тут є джерело і дрова) виводить на вершину.

Вершина з полонини виглядає дуже стрімка і я думав, що то буде хардкорний підйом на спеці, але ми зайшли на верх за якихось 2-3 години, а назад взагалі за годинку збігли.

Саме Яйко дуже велика і масивна гора, це вражає, але, на жаль, для мене, як любителя греготів, — немає там багато розсипів каміння. Можливо тому, що за Яйком, Горгани практично закінчуються і переходять в Львівські Бескиди та Закарпатські гори.

Також вражали масштаби лісових масивів навколо, хоч я і народився під лісом і майже все життя біля нього прожив, але таку кількість дерев бачив вперше. І хоча рубки тут нереально великого розміру, але ще є багато сосен та смерек і за цим зеленим морем дуже приємно спостерігати. В Західних Горганах немає населених пунктів, то і немає мобільної мережі і зв’язку практично немає на всій протяжності маршруту від Осмолоди до Синевиру. Хоча це добре в плані відпочинку від соціуму, такий собі імпровізований ретрит, але якщо ви травмувались, то тут вже сміху мало. Треба мати це на увазі і старатись не ходити тут самому, а також повідомляти наперед куди ви прямуєте вашим рідним та друзям, особливо якщо це зимовий похід.

Отож перекусивши на вершині і зробивши фото, ми дуже швидко збігли вниз і майже одразу почали підйом на гору Горган Іломейський, що на хребті Аршиця.

Ґорґан-Ілемський — гірська вершина в Українських Карпатах, у масиві Ґорґани, на хребті Аршиця. Розташована на межі Долинського та Рожнятівського районів Івано-Франківської області. Висота 1587 м. Вершина асиметрична, конусоподібна, з крутими (25—40°) схилами. Поширені кам’яні осипища, «кам’яні річки». Вершина безліса, складається з пісковиків. На схилах — хвойні ліси (ялина, сосна). На схилі гори розташоване заповідне урочище — Урочище Аршиця. На північний захід від Ґорґану-Ілемського розташована гора Великий Пустошак (1423 м), на північний схід — хребет Сихлос (Сехліс), на південь — гора Яйко-Ілемське (1600 м), на захід — долина річки Свічі з її притокою Правич. Найближчий населений пункт — село Мислівка. На північному заході бере початок річка Ільма.

Йти було вже не так легко, з важкими рюкзаками, до того ж з перемички підйом на Горган набагато стрімкіший, ніж на Яйко, стежка без траверсу, б’є гору прямо в лоба). На щастя, на вершині купа розсипів каміння, гарно видно з висоти всю Аршицю, дуже гарне місце, мені сподобалось більше за Яйко. Тут встановлений пам’ятний знак молодим українським хлопцям альпіністам, які загинули в Грузії, але дуже любили Горгани, тому їхні друзі поставили знак саме там.

Згодом ми розпочали спуск до полонини Німецька, щоб впасти там на ночівлю. Проте десь на середині спуску, було вирішено сховати рюкзаки і спуститись метрів на 400 вниз в пошуках Забутого Озера. Отут вже я можу сказати, що побував в «Диких Горганах». Далі на нас чекали пошуки озера Забуте, як його називають в народі, або Верхове.

До нього немає маркованого маршруту, тому знаючи лиш приблизне місце знаходження його десь під Горганом Ілемським, ми просто зійшли з маркеру і всліпу почали його шукати. Блукання по диких лісах Західних Горган зайняли у нас три години, і нарешті ми знайшли ймовірне русло річки, яке в перспективі могло бути витоком з озера. Орієнтувалися протягом всього маршруту ми по карті «Західні Горгани» від «Карпатських Стежок», яка досить добре і детально показує ситуацію в реальності — хлопці молодці, повага їм за таку роботу!

Під час цього спуску, на мене зійшло натхнення і я написав два вірші, поки ми знайшли озеро — це були неймовірні емоції!

1

Ти порушуєш баланс плачем,
Я не хочу бути наглядачем,
в колесі реінкарнацій
Я хочу сісти з тобою в медитації
і танцювати

2

І нехай весь світ зачекає
доки я заварюю китайський чай
Лун Цзин
Піднімаючи руки в гору
дякую Богу за те, що живу
можливо, це Шива?

Піднявшись по руслу метрів п’ятсот — ми побачили озеро. І це було того варте, тому що озеро Забуте дуже мальовниче, дике, але і чимось відлякує, особливо на вечір. Озеро подовгувате в напрямку схилу, розташоване на висоті 1154 м, розмірами близько 30 на 10 метрів, глибиною 1,5 м, не пересихає, дно мулисте від віковічних наносів. Живиться озеро потічком, витоку немає, фільтрується через ґрунт, в нижньому кінці берег завалений поваленими смереками.

В цьому озері, як і в попередніх двох, ми теж купалися голяка))). Варто відзначити і дерев’яну хатинку для туриста, яку збудували самі туристи (на фото). Там дуже стрімкий схил і немає де біля озера покласти намети, а так як місце дике, то є вірогідність натрапити на ведмедя, вовка чи змію є досить великою. Також і озеро знайти важко, того в багатьох не вистачає сил піднятися назад на полонину для ночівлі особливо, якщо вони йдуть з Мислівки в сторону Яйка. Саме для таких мандрівників і збудований цей об’єкт під намети, хоча можна і просто в спальнику спати.

До заходу сонця нам лишалося якихось дві години, і ми тримаючись ледь помітної річки, яка впадає в озеро, піднімалися вгору до хребта, де залишили свої речі. Можна сказати, що нам дуже сильно повезло двічі — перший раз, коли ми таки знайшли озеро, а другий — коли нарешті вийшли на маркер і майже за пару хвилин раптово потемніло і ми змучені, з ліхтариками, — побігли в сторону полонини.

Піднявшись на маркер і знайшовши свої «рубзаки» нам залишалося дойти до полонини Німецької, де можна було поставити палатки. А сонце в цей час вже зайшло і ми в темряві годину йшли до стоянки. Адреналін зашкалював і неймовірне виснаження далося в знаки. Горган Ілемський має – 1587 м, а озеро Забуте – 1154 м, зниження, а потім набір висоти сильно виснажив нас. І нам сильно пощастило, що ми таким чином не наткнулися на якихось лісових мешканців, а це було дуже імовірно.

Але от в чому нам не пощастило, так це в тому, що ми ні вночі третього дня, ні вранці четвертого дня не знайшли воду на полонині Німецькій. Але про це, я вже в наступній статті — Озеро Синевир мандрівка через гори.

Також читаємо:

Тарас ПАСИМОК. Фото автора та Джеймса Калишука.