Бубнище (Скелі Довбуша)

Бубнище (Скелі Довбуша)

Печери і сходи, і студня, сліди
Рук людських, св’яті, може, місця…
(І. Франко)

Бубнище — село в Долинському районі Івано-Франківській області, підпорядковане місту Болехів. В околицях села, в урочищі Бубнище, знаходяться славнозвісний скельно-печерний комплекс Скелі Довбуша — унікальна пам’ятка історії та природи післяльодовикового періоду. Геологічна пам’ятка природи «Скелі Довбуша» — природна фортеця періоду X століття — знаходиться на висоті 668 м над рівнем моря. Це скелясті виступи пісковиків заввишки до 80 м, що утворились більше 70 млн. років тому на дні моря. Кам’яний лабіринт шириною 200 м тягнеться зі сходу на захід майже на 1 км, над ним — буковий та смерековий ліси. У X–XII ст. до н.е. тут існувало язичницьке святилище — палеообсерваторія, а згодом був заснований християнський чоловічий монастир.

Це нагромадження гігантських скель за своїми формами і розташуванням каменів, що нагадують дивовижні істоти — досить сильно нагадують скельний комплекс під назвою Тустань в селі Урич Львівської області. Проте, хоч зовні ці кам’яні фортеці і схожі, але енергетично зовсім різні. Я б сказав по власних відчуттях, що Тустань справді відчувається як замок-укріплення, а Бубнище — все-таки більше, як місце Сили чи духовний центр.

До речі, новий український фільм в стилі фентезі «Сторожова застава» знімали також в Бубнищі в Карпатах на скелі Олекси Довбуша, у листопаді 2015 року. Фільм, до речі, вийшов крутецький — рекомендую до перегляду, він вже є у відкритому доступі! До вашої уваги трейлер, де дуже гарно зняті з висоти скелі Бубнища!

Неподалік Скель Довбуша вирувало багато історичних подій, які знайшли своє відображення в численних легендах і книгах. У 1241 році татаро-монгольська орда при переході на Закарпаття була розгромлена великим загоном бойків, які проживали в цій місцевості. Ця знаменна подія зацікавила Івана Франка і пізніше лягла в основу його історичної повісті «Захар Беркут».

Цим випадком Бубнище перегукується із схожою, але більш пізньою легендою про наше гуцульське село Город та Облаз — Каменистий Град-Город.

Окрім основного комплексу з печерами і ходами, який можна обійти за годину часу, є ще близько 15-20 великих веж, захованих навколо в лісі, які також вартують вашої уваги. Ці вежі найбільш популярні серед українських команд альпіністів, які там часто тренуються. Є серед них і багато дівчат, як це не дивно. Про кількість альпіністів в цьому районі яскраво говорять і хрести та меморіальні таблички у пам’ять про летальні випадки на вежах. І хоча хрестів немало, проте бажаючих підкорити цих кам’яних велетів не поменшало. Ці камені мають свої назви: Відьма, Броненосець, Слон, Голова Лева та багато інших.

До речі, неподалік скельного комплексу, також є каскад водоспадів, які варто відвідати, проте за словами місцевих жителів влітку вони майже повністю пересихають. Щоб до них потрапити, можна запитати в працівника КПП біля шлагбауму, адже знаходяться вони неподалік. Щоб потрапити до комплексу, на КПП треба також сплатити певну суму за відвідування і за намети, якщо ви захочете залишитися на ночівлю, що я звісно і рекомендую зробити. На протязі дороги від КПП до скель розташовані три колиби (ресторани, паркінг, готелі), де можна відпочити і перекусити.

В літній сезон на туристів чатують продавці з невеликим ринком сувенірів, а також гіди (екскурсоводи) та люди, що катають на конях за гроші. Варто сказати, що рух там великий, багато туристів приїжджають із Моршина та Трускавця, адже Бубнище розташоване на кордоні із Львівською областю.

Якщо у вас немає власного транспорту, то добиратись до Бубнища проблемно. Хіба стопити щось від Болехова, щоб поїхати 15 км. в сторону скель. Болехів архітектурно і територіально схожий на Косів, частково збереглася архітектура польського та австрійського періодів.

Також якщо ви їдете зі сторони Долини та Івано-Франківська, на шляху до скель буде ще один цікавий об’єкт — Гошівський монастир (УГКЦ). Василіянський монастир Преображення Господнього — греко-католицький монастир Чину св. Василія Великого у селі Гошові Долинського району на Івано-Франківщині. Вважається однією із найвеличніших релігійних та історико-архітектурних святинь Західної України. Його щорічно відвідує кілька мільйонів прочан.

Загалом, як відомо, пісковики є дуже нестабільною породою і як підказує «капітан очевидність» це тому, що пісковик — пресований пісок з древнього морського дна. Отож, не є дивним, що нещодавно просто нереально величезний шмат скелі від дощів впав в Бубнищі та Скелях Довбуша в Яремчі. На щастя, ніхто не постраждав, але гарантії, що такого не буде знову немає. Тому рекомендую бути дуже обережним там і не шукати собі пригод на гузицю, як кажуть гуцули.

Тим не менш, я все-таки вирішив підкорити вершину каменів, незважаючи на страх, бо це реально місцями небезпечно, якщо ви не досвідчений альпініст. В нагороду, я отримав яскраво-помаранчевий захід сонця (на фото) і трохи зіпсував двом парочкам романтику, я ж не знав, що вони так високо собі гніздечко звили))). Походу то були альпіністи, бо бігали вони по тих скелях як олені, явно не перший раз. Саме фантастичне те, що навіть на самій вершині, як і загалом на каменях — ростуть величезні сосни, які, звісно, додають атмосфери скелям. Та і краєвиди зверху шикарні — видко Сколівські Бескиди та сусідні скелі-велети (на фото).

Загалом підсумовуючи статтю хочеться сказати, що енергетика Бубнища дуже сильна і найкраще її відчути без тисяч туристів поряд. Незважаючи на те, що укріплення вже давно не використовується за призначенням, проте там збереглося досить багато слідів діяльності давніх людей — кладка з каміння в вигляді арки (на фото) під самою вершиною, багато видовбаних сходинок. Також рекомендую за можливості залишитись на ночівлю, є колодязь з водою неподалік каменів, місце під кемпінг, дрова. Це одне з тих місць, які наскоком не зрозумієш і не відчуєш!

Отож мандруйте Україною і будьте щасливі!

Тарас ПАСИМОК. Фото автора.