Моя перша прогулька в Чорногору (ретро)

З газети “Діло” 1930 рік . Уривок з статті “Моя перша прогулька в Чорногору“.
Д.Р ВОЛОДИМИР ЛЕВИЦЬКИЙ

Плян прогульки був: з Ворохти поїхати через Жабє у галицький Буркут, а звідси вийти на другий щодо висоти верх Чорногори, Попа Івана (2026) і хребтом Чорногори вернути назад у Ворохту. Тодішній управитель чорногорського двірця в Ворохті Перкатюк—українець (помер щойно торік), подбав для нас про два коні під верх та провідника (радше послугача до коней) і рано в навечеря Спаса виїхали ми з Ворохти у напрямі Арджелюзи до границі Жабя.

Самої дороги з Ворохти здовж пруту на Арджелюзу, Буковелу, Кривополе до Жабя-Ільці (32 км.), поганої, знищеної по кожнім дощі, вимощеної кльоцами дерев, але зате дуже живописної, в прегарними видами на Горгани, Костричу, в далі Чорногору, не буду описувати, вона нині вже занадто добре відома молодим українським туристичним гурткам та пластунам.

Але в ті часи це була ше доволі незвичайна тура. Зазначу тут лиш одного мене, артилерійського старшину, шо привик їздити на добрих конях гострим темпом, дратував з початку повільний, дрібний хід гуцульського коня, якого ніяка сила не могла примусити до скорішого руху. Але коли я пізніше побачив, як той кінь ступав обережно по кругляках, як він виминає на вузькій стежці другі коні, навантажені бесагами та як він у горах делікатно пробує копитом, чи камінь не усувається з під ніг, тоді я набрав респекту до розуму та інтелігенції цього симпатичного сотворіння.”

(Присвячую дарові М, Коцюбі.) Яких трицять літ тому наші Карпати, а саме Чорногора та Ґоргани, були „терра інкоґніта” для більшости Галичан; туристика на Істнувала цілком, а лиш виїмково дехто з Станиславова та Коломиї запускався в гори. Правда, вже 1878 р. засновано в Коломиї Чорногорський відділ Татрянського Товариства до якого належало й багато українців але сам сей відділ проявляв небагату діяльність та обмежувався до збудування досить примітивних домів у Жабю І Ворохті та схорониська на Заросляку під Говерлею.

Та туристів було проте небагато; ще 1896 р. ледви 72 осіб ходило в Чорногору, хоча вже проведено залізницю зі Станиславова на Ворохту до Угорщини. Лиш старий невтомний емер, австрійський майор Гофбауер, автор першого провідника по Чорногорі, товкся від весни до пізньої осени по Горганах та Чорногорі, а з українців тільки д-р М. Коцюба та проф. Я. ВітошииськиЙ, захоплені красою природи наших гір, від часу до часу уладжували прогульки в Карпати, І цей стан туристики не багато поправився, коли проведено в Гуцульщину залізницю; однак почали в гори з року на рік напливати літники, у першу чергу в Яремче, а дальше щораз глибше в Карпати аж по Ворохту.

Але Дора та Яремче швидко перемінилися в польсько-жидівські оселі, так, що для правдивого туриста не стало там місця; I хто хотів пізнати гори’ в їх повній дикій величі, той їхав у Ворохту, де побіч Чорногорського двірця, двох-трьох жидівських реставрацій та кількох віль царював ще спокій та примітивна природа — майже аж до війни. Звільна і тут втиснулися жидівські й польські літники та виколотили спокій та гармонію Карпат, хоча до дальший тур ніхто з них не пхався.

Жабє ще до нині без залізниці, далеко на боці, Криворівня та вся долина обох Черемошів ще надалі задержали свій романтичний характер; тут з туристів мало хто заходить, лиш Криворівня завдяки проф* Грушевському стала літньою столицею українських письменників, як Франко, Гнатюк, Коцюбинський, Леся Українка та Інші. В Жабю навіть Чорногорський дім замінено на польське касино, бо фреквенції туристів не було.

Нині часи змінилися; усякі „крулевяки“ та головно*„варшавяки’ , кинулися в „польські гори”, обсіли всі найкращі закутини Гуцульщини, навіть Жабє та Ворохту, побудували санаторії та віллі, почалась деморалізація гуцулів (по теорії „Курєрка” – це польське племя), пропала романтична краса, спокій та рідний примітив тієї найкращої закутини, а на місце примітиву не прийшла цивілізація. Там, де вечером протяжно співала трембіта, гуде нині джез та дансінґ, там де колись чути було в горах лиш часами голоси дикого звіря, там нині розпаношуються крикливі табори гарцержи та пшиспособєня. Наразі лише найдикші Ґоргани остали ще свобідні для української туристики та нашого пласту.

І коли колись прогульна в наші гори ставила до людей і їх енергії високі вимоги і лиш десь колись нога гуцула стала на полонині Чорногорою або Горганів, то нині по горах швендяються крикливі ватаги псевдотуристії та засмічують полонини й ліси… ”

Фото М.Сеньковського 1930 рік . Дереворит “Гуцули” 1894 рік Художник Зигмунт Айдукевич

Знайшов Павлюк Богдан

Також читаємо:

• Прогулька по Гуцульщині (ретро)
• Враження з ночівлі в полонинській стаї-колибі
• Черемошем на дарабі (ретро)

Також читайте:

Прогулька по Гуцульщині (ретро) В Чорногору! (ретро) Прогулька на Маковицю (ретро) У липневу ніч на Говерлі (ретро)