Піший похід на Горгани

Піший похід на Горгани

Ґорґа́ни — гірський масив, система гірських хребтів у зовнішній смузі скибових Українських Карпат. Розташований в Івано-Франківській та Закарпатській областях. Для Ґорґан характерні круті асиметричні схили й гострі гребені гір; на вершинах кам’яні осипища (місцева назва «ґо́рґани» або «ґрехоти» чи «ґреготи»). Основні хребти розчленовані поперечними долинами річок Бистриці, Пруту і Тереблі. Складаються здебільшого з пісковиків. На річках — пороги, водоспади. Є невеликі озера. Центральні Ґорґани (найвища частина гірського масиву) включають такі вершини: Ігровець (1804 м), Сивуля Велика (1836 м), Сивуля Мала (1818 м); Північні Ґорґани включають такі найвищі гори: Молода (1723 м), Ґрофа (1748 м), Попадя (1740 м); Південні Ґорґани включають гори: Братківська (1788 м), Чорна Клева (1719 м), Довбушанка (1754 м), Синяк (1665 м).

Кілометрові кам’яні розсипи — це своєрідні рани від давнього льодовика, котрі природа просто ще не полікувала. З голими скелями бореться жереп – покручені низькорослі дерева-кущі в альпійському поясі Карпат. Переважно це зарості гірської сосни та подекуди вільхи (місцева назва вільхових заростей — «лелич»). Зелені плями жерепу видні повсюди в цих горах — вони чітко виділяються на сірому камені. Повз ці зарості проходить багато стежок і туристських маршрутів. Деякі з них мають вигляд нори, буквально прорубаної-проламаної у криволіссі. Важкі, пружні лапи жерепу боляче б’ють по обличчю, особливо на верхах.

У багатьох місцях на вершинах Горган збереглися залишки оборонної лінії (окопи, землянки, колючий дріт) часів І світової війни. А під час другої світової Угорщиною було споруджено «лінію Арпада» – оборонні укріплення, які складались з сотень залізобетонних сховищ, дотів, загорож дроту, що в загальному мали довжину більше 350 км. Проте серйозних боїв ці укріплення так і не зазнали. Раніше в Горганах проходив державний кордон Польщі та Чехословаччини, а сьогодні це межа Івано-Франківщини і Закарпаття.

Похід на Горгани ми з Сашком Бондаренком та Андрієм Стельмащуком планували ще минулого року, після успішного походу на Піп Іван Мармароський. В мене навіть пароль містив слово «Горгани», щоб кожен день нагадувати про ці гори. І я дякую Богу, що похід таки відбувся, незважаючи на досить дощове літо 2013 року, бо це був найдовший і найважчий, але також найкращий похід в моєму житті. Отож на старт!

Маршрут наш був традиційний і розпочинався в селі Стара Гута Богородчанського району Івано-Франківської області. Село досить відоме в Україні, бо там розташована зимова резиденція Президента України, збудована ще Леонідом Кучмою. Спочатку ми добралися до Франківська, а вже потім від автостанції №3 біля Сільпо їхали в сторону Борогодчан та Гути. Хоча, в принципі, більшість туристів стартують в Горгани з села Осмолоди Рожнятівського району, яке, як і Дземброня, є одним із центрів пішого туризму в Карпатах. Раніше, коли мені казали, що є Гуцульщина поза межами Косівського та Верховинського районів – я лише посміхався, але після цього походу я вже мислю не так стереотипно.

В нашому плані походу на три дні було захопити: Високу, Ігровець, Сивулі, через Бистрицю Надвірнянську на Довбушанку, Ведмежик і спуск на Буковель. Проте погода внесла корективи в нашу мандрівку, скоротивши її до двох днів і похід на Довбушанку ще чекає нас попереду! Коли ми почали підйом на Високу (1803,6 м), до якої з Старої Гути десь 10 км. досить рівної дороги з різким підйомом останні 2-3 кілометри, я дуже дивувався для чого маркувати на маршруті кожне дерево — це виглядало, як марнотратство і непотрібна річ. Лише на одному кілометрі дороги я бачив більше маркерів, ніж у всьому Косівському районі. Проте вже ближче до вечора, коли на гори опустився туман, все стало зрозуміло без слів.

Дорога до гори Високої мені чимось нагадала дорогу в Діловому. Також багато води — широкі струмки часто пересікали наш шлях і час від часу з’являлися розсипи каміння, що підказувало нам – Горгани вже близько. Схожість була і у відірваності від цивілізації, в прадідівському дикому лісі, який дихав спокоєм та древньою мудрістю, ніби говорячи туристам: «Діти, чому ви забули природу? Чого відвернулися від вашої матері?». І це, я вам скажу, було прекрасно!) Коли почався різкий підйом та розсипи каміння, що перегороджували стежку в лісі, стало зрозуміло чому Горгани вважаються набагато складнішими горами, ніж Чорногірський хребет. На шляху було багато афин, які ми із задоволенням смакували, а на стежці на нас здивовано дивилися величезні фіолетові слимаки. Жереп теж намагався нас не пустити до вершини руками (гіллям) та ногами (корінням), всіляко намагаючись зупинити. Але ось ми на першій вершині – горі Високій! Відпочиваємо, п’ємо добре домашнє вино і спілкуємось з іншими туристами, проте краєвиди від нас закриті – все в тумані. Далі рухаємось на хребет Ігровець, до одноіменної вершини (1804.3 м.), яка є третьою за висотою в Ґорґанах. Найцікавішим на цій горі є те, що її вершина, на відміну від інших гір Ґорґан, практично плоска.

Загалом погода в цих краях завжди мінлива і рідко сонячна – треба бути до цього готовим, — дощ, туман, вітер — це друзі Горган, але не людей). Варто також знати, що маркер (червоний) йде не по вершині Ігровця, але з правого боку траверсом. Ми цього не знали і пішли верхом. Туман став такий щільний, що ми ледь не заблукали серед кам’яних оборонних споруд, але знайшли таки і маркер і місце для ночівлі (спеціально облаштоване серед каміння). На щастя, в перший день дощ не пішов, лише вночі трохи накрапало. В палатці було тепло і ми дякуємо пальнику та газу за це. Теплий чай та гаряча «Мівіна» на вечерю + зігріта за 5 хв. палатка – це звісно позитивні сторони цивілізації.

Підйом о 5:00 і туман трохи розсіюється – видно хребет Сивулі, куди ми і прямуємо. Поки хлопці зустрічають схід сонця та фотографуються я ще споглядаю сни). Спускаємося на перевал та полонину Боревку, де ми і планували вчора заночувати, якби не туман. Там хороше рівне місце, є смачна вода та багато туристів. Наступного разу обов’язково тут зупинимося на ніч. Починаємо штурм хребта Сивуля, але ось і дощ. Йти дуже важко, — продираємось крізь мокрий і злий жереп. Каміння теж намокло – легко пасти і підвернути ногу – падаємо, але ноги цілі. Чим ближче до вершини, тим щільніший туман, думаємо що вже на вершині Великої Сивулі, але насправді до неї ще повзти та повзти. Останні 100 метрів підйом на гору дуже стрімкий, на верху туристи та українські прапори – це вже точно вершина!

Велика Сивуля — найвища гора масиву Ґорґан (1836 м.). Складена сірими грубошаровими пісковиковими уламками розміром до 3 м., що вкриті лишайниками і мохами. Назва вершини вказує на колір гори, вкритої камінням, посивілим від лишайників. За легендою, назва гори пішла від того, що тут знайшли посивілу від страху й неволі дівчину-королівну незвичайної вроди, яку схопили татарські ординці і довго тримали у неволі високо в горах і яка, гарячим молитвам до Бога, зуміла вирватися з лабет смерті й вижити на схилах Сивулі.

Дощ посилюється, тому починаємо спуск – фактично це був найважчий відрізок нашої мандрівки – каміння тут справді величезні, між ними провалля. Просто диво, що ноги та шия залишились цілі, дякую Богу за це диво. Пора купляти нормальні черевики для гір, бо кросівки не справляються. Багато туристів, що йдуть перед нами через погоду траверсують Малу Сивулю (1815 м.), але не ми!). Цікавим є великий кам’яний стовп на вершині, який підпирає Стєля на фото немов Атлант. Продовжуємо спуск крізь «пекельний» жереп, а на зустріч йде багато туристів, в тому числі і поляків, що піднімаються на Сивулі з Бистриці. Виходимо втомлені на полонину Рущину неподалік Урвища (Урочища) Пекло.

У́рвище Пе́кло — круте урвище між хребтами Сивуля і Тавпиширка, що в масиві Ґорґани Розташоване на межі Богородчанського і Надвірнянського районів Івано-Франківської області та Тячівського району Закарпатської області. Урвище розташоване на висоті 1441 м над р. м. — це величезне осипище в наслідок ерозії скельних порід. Урвище Пекло розташоване на перетині популярних туристичних шляхів, тому є вельми відвідуваним.

Нарешті вийшло сонечко (хоч на півгодини). Робимо привал, обідаємо, сушимось. Навколо багато туристів, а ще більше дуже дорогих красивих коней елітних порід, які пасуться на полонині. Таких коней я бачив лише у фільмах та на картинах. Уточняємо наш маршрут з пастухом, що також доглядає цих коней. Розпитую його про красенів – дійсно дорогі німецькі елітні жеребці, очевидно вигодовують на продаж – орати такими кіньми звісно ніхто не буде).

Чоловік йде з нами в сторону Бистриці додому – стараюсь його максимум розпитати для статті. Показує нам урвище Пекло та розповідає, що назва ця відносно нова, не древня – в час та після другої світової війни жиди та поляки тікали з України в Чехію та Польщу через Горгани. Банди НКВД для дискредитації визвольного руху УПА вбивали їх там та скидали в урвище – звідти і пішла ця темна назва. Хоча саме місце дуже мальовниче і більше схоже на рай, якби не кістки людей, що лежать між каменями. Також розповідає наш «гід», що тут часто бувають поляки та німці у великій кількості. Порівнюючи їх каже, що німці щирі та щедрі, а поляки зверхні та скупі. Також казав, що поляки тут почуваються, як вдома –вважаючи цю територію своєю. Одного разу він навіть побив одного поляка за ці слова і побив би і другого, та жінки його вмовляли зупинитись – от вам і дружба народів в реальному житті.

Казав, що і ведмедів в цьому районі вистачає. Переживав, щоб йому молодих телят не поїв. Раніше їх майже всіх вбили, проте не так давно завезли в заповідник Горгани і там вони добре прижились та і людей не бояться. Якось лісник вполював одного, бо не знав що косолапі обладнані GPS ошийниками і ледве відкупився від криміналу за 40 000 грн. Дуже дивно наш новий друг сприйняв, що ми теж з гір, — не з Києва чи Львова, а з Косова та Яремчі. Попрощавшись із провідником та просто хорошим гуцулом, рушаємо дорогою вниз. Він порадив нам зробити привал на 6 кілометрі від Бистриці біля водоспадів, де зазвичай туристи розбивають намети. Саме там ми і заночували. Знову почався дощ, тому спуск був по болоту і дуже довгий та небезпечний.

Десь біля восьмої вечора ми знайшли водоспади і там справді було багато туристів. Геть змучені розклали намет і готуємо їсти – дощ не зупиняється і досить холодно. Ми з Сашком дуже змокли, в наших рюкзаках незважаючи на рейнковери повно води і палатка і спальники мокрі – очевидно вода затекла через спину. А от Андрій Стельмащук сміється з нас, адже він має німецьке пончо за 350 грн. Звісно ми йому заздримо і обіцяємо собі до наступного походу теж його мати. Щоб зігрітися Стєля витягує домашню самогонку і стає значно тепліше). Комарі кусають, але ми швидко засинаємо, адже мало спали і багато йшли за 2 дні — десь 40-50 км. горами з величезним перепадом висот по камінні та болоті.

Вранці біжимо на автостанцію в Бистрицю Надвірняньську. Десь за 2-3 години ми на місці – обіцяють автобус о 10:00 до Надвірної, але він звичайно запізнюється. Поки нема транспорту снідаємо та відпочиваємо. Бачимо поляків на велосипедах, а також місцевих жителів, що прямують до церкви, адже то була неділя. Дуже цікаво бути в цій частині Гуцульщини, живучи все життя в іншій – тут гуцули смуглі як і наші, але говорять чистою українською мовою без акценту і це дуже сильно дивує. Жінки одягаються так само як і в нас, а от старші чоловіки носять дивні круглі капелюхи, як в хасидів і чорні костюми – лише пейсів не вистачає).

В принципі можна було бігти з Пекла в село Максимець, то і ближче на годину ніж до Бистриці, але не факт, що було б таке хороше місце для ночівлі. Андрій агітує нас таки штурмувати Довбушанку, але ні сил ні бажання через погоду та втому немає. А ось і наш «бус». Дорога до Надвірної просто жахлива, спати хочеться але заснути нереально. В Надвірній на наш автобус вже чекає купа туристів, щоб їхати в Бистрицю та штурмувати Сивулі – бажаємо їм успіху! На щастя, через півгодини прибув автобус на Коломию, а там і до Косова недалеко!

P.S. Фактично, це був найдовший і найскладніший похід в моєму житті, але одночасно і найкращий! Як не дивно, я не лише пройшов його на одному диханні, а можна сказати пробіг – може через холодну погоду, бо спеку важко переношу. Проте дощ і туман зовсім не вплинув на мої враження від Горган – вони мене захопили дикістю і спокоєм — я вже хочу туди знову! Сашко Бондаренко хоче жити на Ігреці, а я знайшов своє місце в Горганах. Було таке враження, що інші гори взагалі не існують і не мають права так називатись, лише є мої справжні Горгани!)

Тарас Пасимок