«Я вмію любити гори»

В Косові є багато цікавих та достойних людей, яких поважають і шанують в нашому місті. З розвитком інтернету стало можливим втілювати корисні для громади та туристів проекти (МапаКосів і ВелоКосів), — не заради відмивання грошей і галочки, а зі щирим серцем.

Косівчанин Руслан Солиджук, більш відомий як «Руня», знаний в районі мандрівник та вчитель. Він закінчив Косівський Інститут ЛНАМ, отримавши диплом спеціаліста на відділі вишивки. Веде гурток художньої вишивки «Ретязь» та два гуртки мандрівництва «Гірська школа». За непросту і відповідальну роботу з дітьми отримав кілька відзнак обласного та державного рівнів.

Руня також не має шкідливих звичок, навіть залежності від інтернету!). І хоч в мережі його не знайти, проте у вільний від роботи час, Руслан не лише мандрує, але й малює, вишиває, пише вірші та фотографує під творчим псевдонімом «В підсніжний». Детальніше про гори та туризм на Косівщині читаємо нижче.

Ти був активним учасником молодіжного скаутського руху «Пласт». Чи вплинув він на твою любов до гір? Ти під час навчання використовуєш пластівський досвід? Чому на твою думку пласт в Косові та районі зараз фактично вмер?

Після дев’ятого класу, я навчався в першій школі міста Косів. Тут завдяки таким хорошим людям, як Леся Михайлівна та Мишко Сапріянчуки, — почав займатись правильним мандрівництвом. Тому в «скаути», я прийшов вже «невиліковно інфікований» горами та всім що з ними пов’язане. Проте завдяки «Пласту» я здобув багато цікавих знань з самозарядності виживання, в’язання, медицини. Звичайно, працюючи з дітьми намагаюсь передати їм власний досвід, набутий в період свого пластування.

На сьогоднішній день «Пласт», на жаль, припинив своє існування на Косівщині, а найвагомішою причиною цього є брак виховників. Так склались обставини, що провідні лідери Косівського «Пласту», які займали цю нішу, в основному з об’єктивних причин, відійшли від виховництва, а заміни їм не знайшлося. Іноді можна почути бесіду про потребу відродження «Пласту» на наших теренах. Та щоб це трапилось, потрібен хоча б один безумовний лідер. Який з певною долею фанатизму та безкорисливості, міг би віддатися цій справі, але таких людей, як не прикро це констатувати, на разі немає…

 — Розкажи детальніше про свою роботу

На сьогоднішній день я веду три гуртки. В приміщенні Центру Дитячої Творчості проводжу заняття гуртка художньої вишивки «Ретязь». Назва гуртка — це назва техніки вишивання поширеної на Гуцульщині. В основному діти вишивають картинки, використовуючи народні та сучасні техніки вишивання та поєднуючи різні матеріали в своїх роботах. Працюємо за авторською програмою розрахованою на 4 роки навчання. На базі Смоднянської школи-інтернату також веду два різновікові гуртки «Гірська Школа».

В даний час, працюю над створенням п’ятирічної авторської програми, яка включатиме розділи з природознавства, орієнтування та картографії, бівуачних робіт, долікарської допомоги, в’язання вузлів, туристичні техніки, спуск, підйом, переправа по мотузці тощо. Також будуть там техніки і способи руху на різних типах рельєфу.

Окрім так званих академічних занять прописаних програмою, намагаюсь використовувати кожну можливість, щоб витягнути своїх «кіндерів» у гори. Іноді інші гуртки замовляють мене як провідника. В принципі, навіть якщо хтось не замається в жодному гуртку ЦДТ, але дуже хоче потрапити в гори і готовий адекватно там себе поводити, то звертайтесь, — Косів місто маленьке і знайти мене не важко. Єдина умова — дотримання інструктажу наданого перед мандрівкою та дозвіл батьків.

Шукаючи власний підхід до дітей, я зрозумів що не надто люблю весь цей педагогічний офіціоз совкового типу, коли вчитель визначний гуру, а учень смиренний послушник, без права на власну думку. Тому в роботі зі своїми гуртківцями, в першу чергу намагаюсь стати для них не керівником, а другом. На моїх заняттях відсутнє поняття мертвої тишини, занадто строгої дисципліни. Гуртківці можуть звертатись до мене «Руня» і на «ти», в наших бесідах немає заборонених тем. Я завжди готовий вислухати критику в свою адресу. Це дає змогу втертись в дитячу довіру, а дітям почуватись на рівні зі мною і мені це подобається.

 — Косівщина туристична – це міф чи реальність, на твою думку?

На нашій території є красиві природні об’єкти та цікаві місця для активного відпочинку. Звичайно, що важко конкурувати з нашими сусідами — Верховинським та Надвірнянським районами, бо в них вищі гори і краща реклама, тому і туристів більше. Та все ж, на Косівщині достатньо: красивих вершин, урочищ, водоспадів, місць для купання, пішохідних, вело і мото маршрутів, скель для заняття скелелазінням. А також багато гуцульських майстрів і музикантів, які із задоволенням продемонструють свої таланти та розкажуть багато цікавого.

Тому я вважаю, що Косівщина туристична — це реальність, але лише для певної частини мандрівників, які вміють цінувати красу наших гір і не прагнуть особливого комфорту та всіх благ цивілізації, а більше налаштовані на активний відпочинок

 — Чи маємо ми чим пишатися? Назви власний список кращих туристичних об’єктів Косівського району.

  1. Скеля «Кашицький камінь» (Сокільский хребет);
  2. Скеля «Свиний Гук» (Сокільский хребет);
  3. Скеля «Танасків камінь» чи «Ведмежі ворота» (Сокільский хребет);
  4. Сокільська скеля — село Тюдів (Сокільский хребет);
  5. Урочище Терношори — нижні та верхні скелі (с. Снідавка);
  6. Гора Грегіт (с. Шепіт);
  7. Водоспади на річці Пістинька (с. Шешори);

 — Назви власний список 10 туристичних об’єктів міста Косів.

Місто Косів:

  1. Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини;
  2. Музей Косівського Державного інституту прикладного та декоративного мистецтва;
  3. Музей народної творчості з колекції Михайла Струтинського;
  4. Урочище Гук та Скали на річці Рибниця;
  5. Міське «Банське озеро»;

Околиці міста Косів:

  1. Хребет Каменистий;
  2. Гора Михалкова;
  3. Скеля в селі Город
  4. Оглядовий майданчик на хребті Голиця;
  5. Гора Стіжки з сірководневим джерелом;

 — Які проблеми, на твою думку, є в туризмі на Косівщини? Чи можливе їх вирішення та подолання?

Стосовно Карпат, то проблем, на жаль, вистачає. Тут і погані дороги і неякісне транспортне сполучення і недоглянуті маршрути. Але однією з найбільших проблем, яка завдає мені особливого болю, є споживацьке ставлення до природи. Всі знають і говорять про вирубування лісу, зубожіння фауни, зникнення червонокнижних рослин, засмічення природи, але при цьому ніхто нічого не робить і негативні процеси не припиняються – за 22 роки жодного покращення.

Неприємний і той факт, що більшої шкоди завдають природі якраз не туристи, хоча серед них теж багато «бикоти», але вони не викидають «гори» сміття в річку, не викопують «мішками» чорногірське коріння, не займаються браконьєрством і вирубування лісів теж не на їхній совісті.

Про це модно говорити, але здається що нічого не зміниться допоки ці проблеми не почнуть вирішуватись на державному рівні. В першу чергу, повинна проводитись серйозна інформаційна робота відносно важливості гармонійного існування світу природи з людською цивілізацію та належний контроль щодо збереження навколишнього середовища, адже якщо ми знищимо і «загадимо» нашу природу, то ніякі хороші дороги чи інші блага цивілізації не приваблять до нас туристів.

 — Які цікаві місця є невідомі для косівчан в нашому місті і районі? Тобто куди не ходять, але ти б порадив піти?

  1. Водоспади в потоці під горою Михалкова;
  2. Кам’янисті розсипи на південних схилах хребта Голиця (східна частина);
  3. Річка Волійця (с. Черганівка);
  4. Потік Бабин (с. Бабин);
  5. Водоспад в с. Великий Рожен;
  6. Потік Бездзвінний, з водоспадом «Яворівська Ніагара» (с. Яворів);
  7. Хребет Черлений — панорами на Сокільський хребет;
  8. Кам’янисте урочище в с. Яворів (навпроти базару через річку Рибницю);
  9. Скелі в західній частині Сокільського хребта, по обидва боки від потоку Бездзвінний (с. Яворів);
  10. Гора Липний — панорама на гору Річківський Буківець (с. Яворів);

 — Що ти можеш сказати про маркування в Косові та районі? Чи задоволений ти ним?

Як відомо, на Косівщині є кілька промаркованих маршрутів, але мені важко оцінити їх на відмінно. Я вважаю, що маркування в першу чергу має бути розраховане на людей приїжджих, які здебільшого взагалі далекі від орієнтування в горах, але можуть з абсолютною впевненістю йти в мандрівку маркованим маршрутом. Та є деякі сумніви щодо успішного здійснення такої мандрівки в нас, особливо за умов обмеженої видимості – опади, мряка.

Колись мені поталанило потратити в Баварські Альпи і якщо говорити про їхнє маркування, то окрім кольорових маркерів по маршруту на кожному повороті й роздоріжжі стоїть вказівник з інформацією про маршрут — опис місця розташування, відстань та час потрібний, щоб добратись до вершини. З цього можна зробити висновок, що нашому маркуванню є до чого прагнути і тому я би оцінив його, як задовільний

 — Які смішні випадки чи історії траплялись з тобою і учнями під час роботи?

Якось з групою своїх вихованців, ми брали участь в одному з масових сходжень на Говерлу. Перед походом, я провів інструктаж з техніки безпеки та охорони навколишнього середовища. Особливо загострив увагу на тому, щоб ніхто не смітив на дорозі, а по можливості забирав сміття знайдене на маршруті.

Сходження на вершину відбулося без особливих пригод і через деякий час почали спускались до низу. На спуску доганяю одну із своїх вихованок (дівчина 7 клас), яка несе в руках пластмасову пляшку, з рідиною червоного кольору в середині. Чомусь одразу захотілось пити і в роті вже відчувався приємний смак вигаданого мною компоту. Але вирішив уточнити чи це раптом не магазинна вода, яку я принципово не п’ю.

Підхожу до своєї «малявки» і запитую: «Це в тебе компот чи водичка?». «Та ніби компот» — невпевнено відповідає вона. В мене закралось здивування через її невпевненість, але відчуття спраги взяло гору, адже на халяву, як кажуть, і оцет солодкий. От я і перехилив пляшку, та замість тамування спраги, — відчуваю смак якоїсь прокислої гидоти… Відпльовуючись і з обуреністю вимагаю пояснень в учениці. Вона з щирою наївністю і дивлячись в очі відповідає: «Ну ти ж сам сказав забирати сміття на дорозі от і я і забрала»…)))

 — Розкажи про традиції та звички затятих мандрівників та туристів. Наприклад, залишати частину їжі, як дар природі, про цеглу в рюкзаку першого походу…

Такі речі були більш притаманні мандрівникам, яких ми жартома називаємо «старовірами», тобто туристами совкової епохи. Хоча в кожній компанії і зараз можуть бути свої ритуали. Мені запам’ятались посвяти в туристи чи альпіністи. Здебільшого, це були нічні гумористично-театралізовані дійства, де головним героєм був бог мандрівництва чи дух певної місцевості. Під час посвяти новачки проходили символічні випробування й обряди, цілували мандрівницькі черевики, поклонялись льодорубу, пили спеціально приготоване «пійло», — на дні якого часто була пара шкарпеток та інші. Потім всі складали своєрідну присягу, не позбавлену гумору: довічна вірність горами, фанатичне пропагування мандрівництва в народі, безвідмовне підкорення інструкторським забаганкам. Під кінець дійства кожен учасник отримував сакральне миропомазання чи клеймування сажею, зеленкою або кремом для взуття і лише після цього зараховувався до особливої касти мандрівників.

Але незалежно від того, які традиції побутують серед теперішніх мандрівників, я б особисто побажав, щоб найголовнішим ритуалом кожного мандрівника було забирання свого сміття додому та збереження навколишнього середовища!!!

 — Що ти можеш порадити батькам, які хочуть заохотити дитину до активного відпочинку, але не знають як це зробити?

Найперше, я би порадив з педантичною прискіпливістю дізнатися по рівень інструкторських здібностей та загальних людських якостей керівника, з яким ваша дитина піде в гори чи почне зайтись мандрівництвом. Ну і звичайно, я не вітаю стихійне мандрівництво без керівника, особливо в підлітковому та старшому шкільному віці. Як правило, це мандрівки анархічного характеру, де діти позбавлені відчуття будь-якого контролю з боку старших, часто дозоляють собі вживання алкоголю і не лише його, в таких кількостях, що це може досить сумно закінчитись для них і їхніх батьків теж.

 — Чи є гори безпечними для дітей? Що треба пам’ятати, щоб уникнути травм та інших проблем?

Статистика говорить, що значно більше нещасних випадків стається на автомобільних дорогах, ніж в горах, але при цьому йдучи по вулиці, ми рідко задумуємось про небезпеку. А все тому, що на дорогах діють чітко встановлені і добре відомі правила, яких ми намагаємось дотримуватись. Поки ми чи хтось інший їх не порушимо — з нами нічого не трапиться, тому відчуття небезпеки відходить на другий план.

Те саме можна сказати і про гори. Там теж чітко діють свої закони і якщо ви добре їх знаєте і не порушуєте, то шанс потрапити в халепу зводиться до мінімуму. Але найбільшою проблемою є те, що наші гори видаються занадто простими і багато мандрівників недооцінюють їх, а іноді і не підозрюють про небезпеки в мандрівках. Діти якраз потрапляють в дану категорію. Проте, за наявності досвідченого та авторитетного інструктора, при умові виконання його порад та вказівок, мандрівка для дитини в наших горах буде безпечнішою, ніж ігри на спортивному майданчику. Це стосується також і зимових одноденних мандрівок та скелелазіння.

Досить часто почувши про скелі та зимові гори, батьки з переляканим очима навідріз відмовлялися відпускати дитину в мандрівку. Але запевняю вас, що при правильному підборі маршруту і спорядження, з досвідченим інструктором, — зимові мандрівки дадуть дитині незабутні враження, ні з чим не зрівнянні. Так само і скелелазіння, яке без перебільшення можна вважати одним з найбезпечніших видів спорту (з верхньою страховкою звичайно). Але не варто забувати про таке поняття, як нещасний випадок, від якого ніхто не застрахований. Можна і у ванній зламати кінцівку, тому підвернувши ногу на гірській стежці не варто звинувачувати в цьому інструктора, гори чи самого себе.

 — Ти був одним з організаторів Купала в Косові, — захід пройшов успішно, на твою думку?

Зважаючи на те, що організацією цього свята серйозно займались кілька людей, без особливої матеріальної підтримки, то свято вийшло навіть кращим, ніж я особисто сподівався. Звичайно, погода трохи внесла корективи, але все ж більшу частину програми організаторам вдалося виконати. Я не чув жодних негативних відгуків. Можливо, не все вийшло, як планувалось, але згадати хоч б нічні танці під живу музику «SENSAR», «ЛАНГОЛЬЄРИ» та «Сашко ХтоЦЕ?». Посеред річки в промоклих від дощу сорочках…

Гадаю заради лише цих емоцій варто було влаштовувати таке дійство. Ну і звичайно, користуючись нагодою, хочу подякувати Олі Гордійчук (Горолі) – практично завдяки їй це свято і відбулося.

 — Ти виглядаєш досить молодо і завжди спокійний – це гори так позитивно на тебе впливають? 🙂

Не можу сказати, що це основна причина, але гори справді замають одне з найголовніших місць в моєму житті. Багато буденних речей я сприймаю через призму гір та мандрівництва. В горах, безсумнівно, є якась невидима, непояснима, але реально відчутна енергетика, що наповняє душу, додає наснаги і робить життя барвистішим. З горами пов’язані мої найяскравіші спогади й переживання і ніде не відчуваю себе так добре як в горах. Мені здається, я вмію їх любити і відчуваю, що вони відповідають мені взаємністю.

Тарас Пасимок


4 коментарів на “«Я вмію любити гори»”

Leave a Reply to Тарас Cancel reply

Піші та велопрогулянки, походи та веломаршрути Карпатами – Косів, Косівський та Верховинський райони – для вас та ваших друзів чи гостей з інших міст!

Нове на туристичному форумі

Туристичний відеоканал

%d bloggers like this: