«Я вмію любити гори»

В Косові є багато цікавих та достойних людей, яких поважають і шанують в нашому місті. З розвитком інтернету стало можливим втілювати корисні для громади та туристів проекти (МапаКосів і ВелоКосів), — не заради відмивання грошей і галочки, а зі щирим серцем.

Косівчанин Руслан Солиджук, більш відомий як «Руня», знаний в районі мандрівник та вчитель. Він закінчив Косівський Інститут ЛНАМ, отримавши диплом спеціаліста на відділі вишивки. Веде гурток художньої вишивки «Ретязь» та два гуртки мандрівництва «Гірська школа». За непросту і відповідальну роботу з дітьми отримав кілька відзнак обласного та державного рівнів.

Руня також не має шкідливих звичок, навіть залежності від інтернету!). І хоч в мережі його не знайти, проте у вільний від роботи час, Руслан не лише мандрує, але й малює, вишиває, пише вірші та фотографує під творчим псевдонімом «В підсніжний». Детальніше про гори та туризм на Косівщині читаємо нижче.

— Ти був активним учасником молодіжного скаутського руху «Пласт». Чи вплинув він на твою любов до гір? Ти під час навчання використовуєш пластівський досвід? Чому на твою думку пласт в Косові та районі зараз фактично вмер?

Після дев’ятого класу, я навчався в першій школі міста Косів. Тут завдяки таким хорошим людям, як Леся Михайлівна та Мишко Сапріянчуки, — почав займатись правильним мандрівництвом. Тому в «скаути», я прийшов вже «невиліковно інфікований» горами та всім що з ними пов’язане. Проте завдяки «Пласту» я здобув багато цікавих знань з самозарядності виживання, в’язання, медицини. Звичайно, працюючи з дітьми намагаюсь передати їм власний досвід, набутий в період свого пластування.

На сьогоднішній день «Пласт», на жаль, припинив своє існування на Косівщині, а найвагомішою причиною цього є брак виховників. Так склались обставини, що провідні лідери Косівського «Пласту», які займали цю нішу, в основному з об’єктивних причин, відійшли від виховництва, а заміни їм не знайшлося. Іноді можна почути бесіду про потребу відродження «Пласту» на наших теренах. Та щоб це трапилось, потрібен хоча б один безумовний лідер. Який з певною долею фанатизму та безкорисливості, міг би віддатися цій справі, але таких людей, як не прикро це констатувати, на разі немає…

 — Розкажи детальніше про свою роботу

На сьогоднішній день я веду три гуртки. В приміщенні Центру Дитячої Творчості проводжу заняття гуртка художньої вишивки «Ретязь». Назва гуртка — це назва техніки вишивання поширеної на Гуцульщині. В основному діти вишивають картинки, використовуючи народні та сучасні техніки вишивання та поєднуючи різні матеріали в своїх роботах. Працюємо за авторською програмою розрахованою на 4 роки навчання. На базі Смоднянської школи-інтернату також веду два різновікові гуртки «Гірська Школа».

В даний час, працюю над створенням п’ятирічної авторської програми, яка включатиме розділи з природознавства, орієнтування та картографії, бівуачних робіт, долікарської допомоги, в’язання вузлів, туристичні техніки, спуск, підйом, переправа по мотузці тощо. Також будуть там техніки і способи руху на різних типах рельєфу.

Окрім так званих академічних занять прописаних програмою, намагаюсь використовувати кожну можливість, щоб витягнути своїх «кіндерів» у гори. Іноді інші гуртки замовляють мене як провідника. В принципі, навіть якщо хтось не замається в жодному гуртку ЦДТ, але дуже хоче потрапити в гори і готовий адекватно там себе поводити, то звертайтесь, — Косів місто маленьке і знайти мене не важко. Єдина умова — дотримання інструктажу наданого перед мандрівкою та дозвіл батьків.

Шукаючи власний підхід до дітей, я зрозумів що не надто люблю весь цей педагогічний офіціоз совкового типу, коли вчитель визначний гуру, а учень смиренний послушник, без права на власну думку. Тому в роботі зі своїми гуртківцями, в першу чергу намагаюсь стати для них не керівником, а другом. На моїх заняттях відсутнє поняття мертвої тишини, занадто строгої дисципліни. Гуртківці можуть звертатись до мене «Руня» і на «ти», в наших бесідах немає заборонених тем. Я завжди готовий вислухати критику в свою адресу. Це дає змогу втертись в дитячу довіру, а дітям почуватись на рівні зі мною і мені це подобається.

 — Косівщина туристична – це міф чи реальність, на твою думку?

На нашій території є красиві природні об’єкти та цікаві місця для активного відпочинку. Звичайно, що важко конкурувати з нашими сусідами — Верховинським та Надвірнянським районами, бо в них вищі гори і краща реклама, тому і туристів більше. Та все ж, на Косівщині достатньо: красивих вершин, урочищ, водоспадів, місць для купання, пішохідних, вело і мото маршрутів, скель для заняття скелелазінням. А також багато гуцульських майстрів і музикантів, які із задоволенням продемонструють свої таланти та розкажуть багато цікавого.

Тому я вважаю, що Косівщина туристична — це реальність, але лише для певної частини мандрівників, які вміють цінувати красу наших гір і не прагнуть особливого комфорту та всіх благ цивілізації, а більше налаштовані на активний відпочинок

 — Чи маємо ми чим пишатися? Назви власний список кращих туристичних об’єктів Косівського району.

1. Скеля «Кашицький камінь» (Сокільский хребет);
2. Скеля «Свиний Гук» (Сокільский хребет);
3. Скеля «Танасків камінь» чи «Ведмежі ворота» (Сокільский хребет);
4. Сокільська скеля — село Тюдів (Сокільский хребет);
5. Урочище Терношори — нижні та верхні скелі (с. Снідавка);
6. Гора Грегіт (с. Шепіт);
7. Водоспади на річці Пістинька (с. Шешори);

 — Назви власний список 10 туристичних об’єктів міста Косів.

Місто Косів:

1. Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини;
2. Музей Косівського Державного інституту прикладного та декоративного мистецтва;
3. Музей народної творчості з колекції Михайла Струтинського;
4. Урочище Гук та Скали на річці Рибниця;
5. Міське «Банське озеро»;

Околиці міста Косів:

1. Хребет Каменистий;
2. Гора Михалкова;
3. Скеля в селі Город
4. Оглядовий майданчик на хребті Голиця;
5. Гора Стіжки з сірководневим джерелом;

 — Які проблеми, на твою думку, є в туризмі на Косівщини? Чи можливе їх вирішення та подолання?

Стосовно Карпат, то проблем, на жаль, вистачає. Тут і погані дороги і неякісне транспортне сполучення і недоглянуті маршрути. Але однією з найбільших проблем, яка завдає мені особливого болю, є споживацьке ставлення до природи. Всі знають і говорять про вирубування лісу, зубожіння фауни, зникнення червонокнижних рослин, засмічення природи, але при цьому ніхто нічого не робить і негативні процеси не припиняються – за 22 роки жодного покращення.

Неприємний і той факт, що більшої шкоди завдають природі якраз не туристи, хоча серед них теж багато «бикоти», але вони не викидають «гори» сміття в річку, не викопують «мішками» чорногірське коріння, не займаються браконьєрством і вирубування лісів теж не на їхній совісті.

Про це модно говорити, але здається що нічого не зміниться допоки ці проблеми не почнуть вирішуватись на державному рівні. В першу чергу, повинна проводитись серйозна інформаційна робота відносно важливості гармонійного існування світу природи з людською цивілізацію та належний контроль щодо збереження навколишнього середовища, адже якщо ми знищимо і «загадимо» нашу природу, то ніякі хороші дороги чи інші блага цивілізації не приваблять до нас туристів.

 — Які цікаві місця є невідомі для косівчан в нашому місті і районі? Тобто куди не ходять, але ти б порадив піти?

1. Водоспади в потоці під горою Михалкова;
2. Кам’янисті розсипи на південних схилах хребта Голиця (східна частина);
3. Річка Волійця (с. Черганівка);
4. Потік Бабин (с. Бабин);
5. Водоспад в с. Великий Рожен;
6. Потік Бездзвінний, з водоспадом «Яворівська Ніагара» (с. Яворів);
7. Хребет Черлений — панорами на Сокільський хребет;
8. Кам’янисте урочище в с. Яворів (навпроти базару через річку Рибницю);
9. Скелі в західній частині Сокільського хребта, по обидва боки від потоку Бездзвінний (с. Яворів);
10. Гора Липний — панорама на гору Річківський Буківець (с. Яворів);

 — Що ти можеш сказати про маркування в Косові та районі? Чи задоволений ти ним?

Як відомо, на Косівщині є кілька промаркованих маршрутів, але мені важко оцінити їх на відмінно. Я вважаю, що маркування в першу чергу має бути розраховане на людей приїжджих, які здебільшого взагалі далекі від орієнтування в горах, але можуть з абсолютною впевненістю йти в мандрівку маркованим маршрутом. Та є деякі сумніви щодо успішного здійснення такої мандрівки в нас, особливо за умов обмеженої видимості – опади, мряка.

Колись мені поталанило потратити в Баварські Альпи і якщо говорити про їхнє маркування, то окрім кольорових маркерів по маршруту на кожному повороті й роздоріжжі стоїть вказівник з інформацією про маршрут — опис місця розташування, відстань та час потрібний, щоб добратись до вершини. З цього можна зробити висновок, що нашому маркуванню є до чого прагнути і тому я би оцінив його, як задовільний

 — Які смішні випадки чи історії траплялись з тобою і учнями під час роботи?

Якось з групою своїх вихованців, ми брали участь в одному з масових сходжень на Говерлу. Перед походом, я провів інструктаж з техніки безпеки та охорони навколишнього середовища. Особливо загострив увагу на тому, щоб ніхто не смітив на дорозі, а по можливості забирав сміття знайдене на маршруті.

Сходження на вершину відбулося без особливих пригод і через деякий час почали спускались до низу. На спуску доганяю одну із своїх вихованок (дівчина 7 клас), яка несе в руках пластмасову пляшку, з рідиною червоного кольору в середині. Чомусь одразу захотілось пити і в роті вже відчувався приємний смак вигаданого мною компоту. Але вирішив уточнити чи це раптом не магазинна вода, яку я принципово не п’ю.

Підхожу до своєї «малявки» і запитую: «Це в тебе компот чи водичка?». «Та ніби компот» — невпевнено відповідає вона. В мене закралось здивування через її невпевненість, але відчуття спраги взяло гору, адже на халяву, як кажуть, і оцет солодкий. От я і перехилив пляшку, та замість тамування спраги, — відчуваю смак якоїсь прокислої гидоти… Відпльовуючись і з обуреністю вимагаю пояснень в учениці. Вона з щирою наївністю і дивлячись в очі відповідає: «Ну ти ж сам сказав забирати сміття на дорозі от і я і забрала»…)))

 — Розкажи про традиції та звички затятих мандрівників та туристів. Наприклад, залишати частину їжі, як дар природі, про цеглу в рюкзаку першого походу…

Такі речі були більш притаманні мандрівникам, яких ми жартома називаємо «старовірами», тобто туристами совкової епохи. Хоча в кожній компанії і зараз можуть бути свої ритуали. Мені запам’ятались посвяти в туристи чи альпіністи. Здебільшого, це були нічні гумористично-театралізовані дійства, де головним героєм був бог мандрівництва чи дух певної місцевості. Під час посвяти новачки проходили символічні випробування й обряди, цілували мандрівницькі черевики, поклонялись льодорубу, пили спеціально приготоване «пійло», — на дні якого часто була пара шкарпеток та інші. Потім всі складали своєрідну присягу, не позбавлену гумору: довічна вірність горами, фанатичне пропагування мандрівництва в народі, безвідмовне підкорення інструкторським забаганкам. Під кінець дійства кожен учасник отримував сакральне миропомазання чи клеймування сажею, зеленкою або кремом для взуття і лише після цього зараховувався до особливої касти мандрівників.

Але незалежно від того, які традиції побутують серед теперішніх мандрівників, я б особисто побажав, щоб найголовнішим ритуалом кожного мандрівника було забирання свого сміття додому та збереження навколишнього середовища!!!

 — Що ти можеш порадити батькам, які хочуть заохотити дитину до активного відпочинку, але не знають як це зробити?

Найперше, я би порадив з педантичною прискіпливістю дізнатися по рівень інструкторських здібностей та загальних людських якостей керівника, з яким ваша дитина піде в гори чи почне зайтись мандрівництвом. Ну і звичайно, я не вітаю стихійне мандрівництво без керівника, особливо в підлітковому та старшому шкільному віці. Як правило, це мандрівки анархічного характеру, де діти позбавлені відчуття будь-якого контролю з боку старших, часто дозоляють собі вживання алкоголю і не лише його, в таких кількостях, що це може досить сумно закінчитись для них і їхніх батьків теж.

 — Чи є гори безпечними для дітей? Що треба пам’ятати, щоб уникнути травм та інших проблем?

Статистика говорить, що значно більше нещасних випадків стається на автомобільних дорогах, ніж в горах, але при цьому йдучи по вулиці, ми рідко задумуємось про небезпеку. А все тому, що на дорогах діють чітко встановлені і добре відомі правила, яких ми намагаємось дотримуватись. Поки ми чи хтось інший їх не порушимо — з нами нічого не трапиться, тому відчуття небезпеки відходить на другий план.

Те саме можна сказати і про гори. Там теж чітко діють свої закони і якщо ви добре їх знаєте і не порушуєте, то шанс потрапити в халепу зводиться до мінімуму. Але найбільшою проблемою є те, що наші гори видаються занадто простими і багато мандрівників недооцінюють їх, а іноді і не підозрюють про небезпеки в мандрівках. Діти якраз потрапляють в дану категорію. Проте, за наявності досвідченого та авторитетного інструктора, при умові виконання його порад та вказівок, мандрівка для дитини в наших горах буде безпечнішою, ніж ігри на спортивному майданчику. Це стосується також і зимових одноденних мандрівок та скелелазіння.

Досить часто почувши про скелі та зимові гори, батьки з переляканим очима навідріз відмовлялися відпускати дитину в мандрівку. Але запевняю вас, що при правильному підборі маршруту і спорядження, з досвідченим інструктором, — зимові мандрівки дадуть дитині незабутні враження, ні з чим не зрівнянні. Так само і скелелазіння, яке без перебільшення можна вважати одним з найбезпечніших видів спорту (з верхньою страховкою звичайно). Але не варто забувати про таке поняття, як нещасний випадок, від якого ніхто не застрахований. Можна і у ванній зламати кінцівку, тому підвернувши ногу на гірській стежці не варто звинувачувати в цьому інструктора, гори чи самого себе.

 — Ти був одним з організаторів Купала в Косові, — захід пройшов успішно, на твою думку?

Зважаючи на те, що організацією цього свята серйозно займались кілька людей, без особливої матеріальної підтримки, то свято вийшло навіть кращим, ніж я особисто сподівався. Звичайно, погода трохи внесла корективи, але все ж більшу частину програми організаторам вдалося виконати. Я не чув жодних негативних відгуків. Можливо, не все вийшло, як планувалось, але згадати хоч б нічні танці під живу музику «SENSAR», «ЛАНГОЛЬЄРИ» та «Сашко ХтоЦЕ?». Посеред річки в промоклих від дощу сорочках…

Гадаю заради лише цих емоцій варто було влаштовувати таке дійство. Ну і звичайно, користуючись нагодою, хочу подякувати Олі Гордійчук (Горолі) – практично завдяки їй це свято і відбулося.

 — Ти виглядаєш досить молодо і завжди спокійний – це гори так позитивно на тебе впливають? 🙂

Не можу сказати, що це основна причина, але гори справді замають одне з найголовніших місць в моєму житті. Багато буденних речей я сприймаю через призму гір та мандрівництва. В горах, безсумнівно, є якась невидима, непояснима, але реально відчутна енергетика, що наповняє душу, додає наснаги і робить життя барвистішим. З горами пов’язані мої найяскравіші спогади й переживання і ніде не відчуваю себе так добре як в горах. Мені здається, я вмію їх любити і відчуваю, що вони відповідають мені взаємністю.

Тарас Пасимок

Також читайте:

Гори моїх мрій Ігор Меліка: «Гори – це джерело натхнення!» Чи варто ходити в гори самому? (опитування) Подорожникам у гори (ретро)